Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 62

— Хлопця візьмемо з собою. Він може стати в пригоді.

— Як скажеш…

— А ви з братом Торре облаштуйте нашу штаб-квартиру в готелі. Мусимо мати негайний доступ одне до одного, на випадок непередбачених ускладнень.

— Гаразд. Як бути з двома дамами?

— Пильнуй їх, доки не закінчимо операцію.

— А тоді?

— Гм… Потім подумаємо, що з ними робити…

Розділ III

Ставкірка

Бурґюнн — Осло

I

Могутнім, темним силуетом здіймалася старовинна церква на тлі сонця, що сходило. Роберт, засліплений сонячним сяйвом, закліпав очима, глянув у вікно. Валентино саме підкотив мікроавтобус до церкви й зупинився. Десь неподалік гавкав собака.

Вони їхали всю ніч. І ось, нарешті, дісталися до місця призначення. Робертові стерпло все тіло. Він був наляканий і втомлений. Болів живіт. Що ті ченці, власне, намислили? Украсти коштовність з виставки посеред білого дня? Невже ніколи не чули про сьому заповідь Божу? Не вкради. Схоже, не надто вони переймаються заповідями… Не лише цією, іншими — теж.

Роберт ще раз глянув на ставкірку. Голови драконів на вершечку даху, немов хижі звірі з запіненими писками, шкірилися у криваво-багряне небо.

Мама й Інґеборґ Мюкле залишилися в Осло під наглядом двох ченців. Роберт нічого не знав про їхню долю. Вони ж не заподіють лиха мамі? Чи заподіють?

II

Я мушу повідомити поліцію!

Робертова мама важко дихала. Разом з Інґеборґ Мюкле їх ув’язнили в готельній кімнаті в Осло. Прив’язали до стільців. Литки туго примотали клейкою стрічкою до ніжок. Навколо талії — зав’язані вузлом грубі мотузки. На щастя, хоч руки залишили вільними.

Їх стерегли двоє ченців. Один скоцюрбився над ноутбуком. Другий дивився у вікно — стояв на чатах.

Решта ченців поїхало з Робертом до Бурґюнна, щоб викрасти другу прикрасу.

Господи, не дай їм скривдити мого хлопчика!

Схованими під одягом пістолетами ченці змусили жінок пройти повз рецепцію готелю. Ніхто не звернув на них ніякої уваги. Вони піднялися ліфтом на четвертий поверх, увійшли до номера, більше схожого на командний штаб. Комп’ютери, комутатори, карти, довідники. Робертову маму й Інґеборґ ретельно обшукали. Невже ченці підозрювали, що норвезькі жінки зазвичай ходять озброєні? Вони знайшли в Робертової мами один мобільний телефон, а другий — позичений у майстерні, який вона забула повернути, — не помітили. Мабуть, не сподівалися, що хтось може носити з собою два телефони одночасно.

Якби вона зуміла до нього дістатися, зателефонувала б у поліцію!

III

Історична виставка розташовувалася у сучасному інформаційному центрі, зовсім поряд зі ставкіркою, і відкривалася о десятій ранку. Було вже кілька хвилин по десятій. Четверо ченців разом з Робертом вийшли з мікроавтобуса й попрямували до інфоцентру. Ченці підштовхували Роберта перед собою.

— Туристи? Так рано? — защебетала дама за стійкою. Вона глянула на ченців, одягнених у джинси й футболки. Несміливо всміхнулася, ніби відчула щось непевне, але не могла второпати, що саме.

Кулон-трикутник та багато інших археологічних знахідок лежали в скляних вітринах. Місцеве історичне товариство зібрало на виставці знаряддя і зброю, брошки й гребінці, римські монети й прикраси.