Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 21

Завдяки нововідкритим катакомбам.

Амулет назвали Священною Зіркою.

У трактаті святого Амвросія «Gratianum Augustum» («Про віру Граціанові Авґустові»), написаному 1700 років тому, є історія, викладена за розповіддю чоловіка на ім'я Горацій (що відомий пізніше як святий — св. Горацій). У третьому столітті він брав участь у переслідуванні черниці з того монастиря, у якому зберігалася Священна Зірка. Ось що він розповів:

«З криками, вереском й улюлюканням ми гнали її вулицями Рима. Вона була для нас нікчемним щуром, не більше. Ми не мали милосердя. Зрештою, молодій черниці пощастило втекти в катакомби. Вочевидь, вона почувалася там у безпеці, під захистом темряви й смердючих зотлілих трупів своїх соратників по вірі. Ми замурували її в підземеллі. Завалили вхід важкими кам'яними брилами. Отак замкнули її у вічній пітьмі катакомб!»

У збіглі роки ченці обнишпорили всі відомі в Римі катакомби, шукаючи зниклий амулет. Юна черниця, описана Горацієм, могла сховати коштовність десь у підземному лабіринті. Але пошуки не дали результатів. Коли ченцям стало відомо про ще одні катакомби — недавно виявлені, — відродилася їхня надія таки знайти амулет.

Сам кардинал попросив Лючіо з'ясувати усе пов'язане з нещодавнім відкриттям. Кожного вечора Лючіо їздив до Рима й прокрадався в катакомби після закінчення робочого дня, коли археологи покидали територію розкопок. Він терпляче оглядав кожен закуток підземелля, метр за метром.

Усе марно…

Лючіо вернувся думками до вечора напередодні. У своєму блуканні катакомбами він раптом став не самотній. Юний хлопчина теж нипав коридорами. Сам.

Хто він? Звідки взявся? Що привело його в підземелля?

Лючіо пішов за ним назирці. Хлопець фотографував мобільним телефоном символи на стінах. Лючіо не міг збагнути, навіщо. Однак в глибині душі відчував, що юнак, імовірно, щось знає. І зможе стати йому в пригоді.

Коли Лючіо врешті перестав ховатися і показався малому, той налякався до півсмерті. Воно й не дивно. Широкий каптур чернечої сутани ховав обличчя в глибокій тіні. Сутана сягала аж до п'ят. Той, хто ніколи не бачив ченця його ордену, справді, міг нівроку налякатися. Лючіо припускав таке. Намагаючись заспокоїти хлопчика, він заспівав стародавній псалом. Але спів не врятував ситуації.

Чернець навіть думки не припускав, що хлопчак зуміє втекти від нього. Той прожогом, мов миша, прослизнув під хисткою дощаною перемичкою. А коли в тунелі завалилася стеля, Лючіо не мав аніякого сумніву, що малий загинув, привалений тоннами каміння, ґрунту й піску. Він перехрестився і проказав молитву, просячи Господа прийняти бідолашну душу. У шаленому поспіху чернець полишив катакомби й поїхав назад, до свого монастиря, розташованого за багато миль звідси, щоб скласти рапорт про поїздку і вимолити прощення за прогрішення.

І лише вранці, коли кардинал показав йому газету, Лючіо збагнув, що хлопця не засипало. Мало того, він зумів порятуватися, коли згодом у катакомбах вдруге стався зсув ґрунту. Без сумніву, всемогутній Бог на небі простягав над ним свою десницю.