Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 19

— Анґеліно?

Мабуть, вже вийшла нагору. Але чому не відповідає. Чому не зачекала на нього?

З кам’яного льоху Роберт потрапив до стародавньої пральні. Тремтячими руками відчинив двері. Ледве волочачи ноги, вивалився на заднє подвір’я. Затяжний підйом сходами позбавив його останніх сил. Роберт прихилився до стіни, щоб віддихатися.

Роззирнувся навколо. Ніде ні душі.

— Анґеліно, де ти?

Дівчинка врятувала йому життя, а сама кудись запропастилася.

Роберт нетвердою ходою рушив з подвір’я. Вийшов на вулицю і почвалав у бік синіх миготливих світел. У голові паморочилося і гуло. Душив кашель. Легені, здавалося, були забиті пилюкою.

Спершу все стихло. Потім юрбою пробіг шепіт.

— Примара! — раптом почувся чийсь голос.

Хтось заплескав у долоні.

Для Роберта це були далекі, нереальні звуки. У вухах дзвеніло.

Тієї ж миті він побачив свою маму. Умберто обіймав її за плечі.

— Поглянь! — вигукнув Умберто.

Мама витерла сльози з очей, дивилася поперед себе невидющим поглядом.

Так минуло кілька секунд.

— РОБЕРТЕ! — несамовито закричала мама, вирвалася з обіймів Умберто й кинулася до сина.

— Мамо! — схлипнув Роберт.

— Роберте! Синочку! — плакала мама.

II

Двоє медиків у світловідбивальних жилетах поверх уніформи допомогли Робертові сісти в авто швидкої допомоги. Швидка рушила з місця. Аж тоді він завважив щось важке, що звисало з шиї і вдарило в груди, коли він лягав на ноші.

Роберт підняв річ до очей.

Прикраса?

— Very nice, — сказав один з лікарів й усміхнувся йому.

Водій швидкої увімкнув сирену.

Звідки взялася ця прикраса?

Роберт придивився уважніше.

Незбагненно!

Кулон, який висів у нього на шиї, був такий самий, як той, що його знайшла мама в скриньці з кургану неподалік Бурґюннської стародавньої церкви.

ГОСПОДНІ ПСИ

~~~

Головний астроном обсерваторії Мауна-Кеа Сюзі Лі принесла собі вже десяту за ніч філіжанку кави. Гарячий і дуже міцний напій гірчив, однак не давав заснути.

З голої гірської вершини на висоті 4000 м над рівнем моря, на Гаваях, посеред Тихого океану, Сюзі з командою астрономів стояла на сторожі Всесвіту, спостерігаючи за ним через найпотужніші в світі телескопи. Звідси вони, хвилина за хвилиною, пильнували за рухом комети. Сюзі дивилася на нічне небо через окуляр телескопа. Від миті відкриття нової комети вона майже не спала по-справжньому. Цілодобово працювала зі своєю командою. Час від часу лягала поспати на похідному ліжку в кутку обсерваторії.

— Ти вже обчислила курс і орбіту комети? — запитав її колега.

— Саме над цим працюю, — притлумлюючи позіхання, відповіла Сюзі.

— Які її розміри?

— Ще не знаю достеменно, але вона велетенська…

Працюючи, Сюзі користувалася одночасно комп’ютером і записником. Пальці літали клавіатурою, потім хапалися за кулькову ручку, записуючи довгі ряди чисел.

Про цю комету ніхто раніше не чув. Сюзі й інші астрономи аж нетямилися від захоплення та цікавості. Може, вона народилася у безмежжі пояса Койпера за орбітою Нептуна? А може, летить з глибин Всесвіту, хмари Оорта, яка вважається колискою комет? Сюзі уявлення не мала. Сподівалася, що обчислення дадуть відповіді на ці запитання. Знала одне: комета складається здебільшого з криги, а ще з каміння й металів. Коли вона наближається до Сонця, у неї з’являється «хвіст» з льоду й пари. Фантастичне видовище!