Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 112

Отак.

Догралися.

Поруч клацнуло кілька пострілів, мов хльоснув батіг. Мабуть, товаришів підстреленого викурювали з барлогу. Та стрілянина дуже швидко захлинулася.

Впорались, значить.

Розділ шістнадцятий

Персональний герой Йозефа Шацького

– Мазл тов!

У чарці, яку підніс Йозеф Шацький на честь Клима Кошового, була наливка. Правда, гість спробував та оцінив – досить сильна, за міцністю наближається до коньяку доброї витримки. Ще він зрозумів: у цьому домі пити не прийнято, або – не заведено. Бо Естер, ставлячи на стіл фігурну карафку з товстого скла, виглядала невдоволеною. Клим устиг переконатися, що краща половина доктора Шацького – господиня гостинна й досить привітна. Але коли йшлося про алкогольну забаву, її обличчя ставало таким, наче жінка замість ананасної води щедро ковтнула оцту. Навіть набувало якогось оцтового, інакше не назвеш, кольору.

Шацька дивилася з-під лоба тим більше, що Йозеф наполіг, аби його фейгале взяла чарку для себе й так само вшанувала геройського гостя. Гучний арешт терористичного кубла на Богданівці, під час якого один із них чинив опір, ледь не вбив поліцейського агента й був застрелений при спробі втечі, вже другий день не сходив з перших шпальт усіх популярних львівських газет. Хоч персонально Клима ніде не згадували, Шацький чудово знав: без його нового товариша не обійшлося, бо обійтися не могло. Той не заперечував, лише просив не волати про це на весь Краківський базар. І погодився прийти на обід, щоб розповісти подробиці у вузькому сімейному колі. Естер не могла приховати природної цікавості, і, як припустив Клим, вона переважила негативне ставлення до розпивання спиртного серед білого дня у власній хаті.

Між іншим, переглядаючи газети й порівнюючи написане, Кошовий відзначив: про пригоду згадали також видання, як він уже навчився вирізняти, москвофільського напрямку. Пишучи про знамениту стрілянину досить скупо, автори натомість зосереджувались більше на гучній заяві дирекції кримінальної поліції. Вже наступного ранку Львів дізнався із скупого поліційного повідомлення: підданий Російської імперії, росіянин Ігнат Ярцев, котрий упав від кулі агента, вправного стрільця пана Л., є також убивцею відомого львівського злодія Любомира Р. на прізвисько Ціпа. Його він скоїв напередодні й збирався тікати з міста, намірившись уникнути правосуддя. Але ще раніше він розправився із адвокатом Євгеном Сойкою, відомим своїми москвофільськими поглядами. А також – методами, не завжди прийнятними з точки зору моралі, котрі, на жаль, не суперечили букві закону й дозволяли у більшості випадків виправдовувати злочинців різного ґатунку.

Подібну заяву лідери москвофільського середовища розцінили як спробу дискредитувати їхній рух, ідеї та політичні й світоглядні настанови.

У вільному суспільстві, писали вони, негідною провокацією слід вважати сам намір повісити на людину, котра за походженням є росіянином, усі смертні гріхи. Нехай той чоловік, від якого москвофільська громада поквапилася відмежуватися, таки належав до злочинного світу. Це не дає владі жодного права проводити паралелі між окремою особою та цілою групою людей, чий злочин, на переконання владних ідеологів, визначає оте саме походження. Й тяжіння до засадничих ідеалів об’єднання розірваних руських земель в одну єдину територію. Росіянин, ще й підданий Його Величності імператора російського, – значить убивця й монстр.