Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 110

Особливо – наставлене револьверне дуло.

Зброю Ярцев вихопив, пустивши нарешті ґудзика та відкинувши різким порухом правої руки полу піджака. Вона відлетіла легко, й Кошовий пригадав розповіді про пришиті до полів або вшиті в них свинчатки – так легше, досить одного завченого тренованого жесту, аби смикнути револьвер з-за паска.

– Кольт.

Клим думав, що сказав це про себе.

– Ага, кольт, – погодився Ярцев, перебираючи пальцями й беручи руків’я зручніше. – Американська гармата. Дірок наробить стільки, що станеш ти решетом.

Ігнат пхнув свого бранця за найближче дерево, котре стояло недалеко від рогу досить високої кам’яниці. За цим подвійним прикриттям із широкої вулиці їх помітити важко, хіба що дуже придивлятися. Віко смикнулося так відчутно, як не давало про себе знати давно. Усередині все вкрилося кригою, подих перехопило. Хотів вичавити щось, натомість із враз пересохлого горла вийшло тільки сипле:

– Кольт…

– Зараз я вас познайомлю. Клим, чи хто ти там… Йому нема різниці. – Дуло сильно вдарило Кошового в лице, розкроївши губу, відразу потекло солоне. – Стій, слухай. Мені до задниці, можеш відповісти чи ні. Телепень ти! Фараони, які тебе нацькували, – теж довбні. Не собака ти, цуценя. Цуцик, ясно?

– Я…

– Ти. – Ще один удар, тепер розкроїлася ліва брова. – Я міг повірити, що тебе прислав Данович. Але Князєва тут, у Львові, вже чотири дні як нема! Не треба передавати поклони від Князєва, для екстреного зв’язку паролі придумані. Самим Дановичем, тупа твоя голова!

Третій удар руків’ям у лоба, та Кошовий утримався, впершись спиною об ріг.

– Кажи, хто мене пасе! Здохнеш швидше! Хоча, – Ярцев роззирнувся довкола, – ти й так здохнеш. Можеш нічого не говорити! Якщо ти прийшов сюди, значить, уже земля горить. Ноги треба звідси робити, ноги, як же всі ви тут мені набридли!

Кошовий не знаходив слів. Не знав, не розумів, чи порятує себе, знайшовши сили й почавши говорити.

– Здохни, цуцику лягавий.

Ступивши крок назад, Ярцев підніс револьвер.

Дуло націлене на груди.

Великий палець звів курок.

– МІСЬКУ!

Від різкого жіночого крику здригнулися обоє. Рука з кольтом опустилася, повисла вздовж тіла. Клим відчув, як по лицю струменить не лише кров із розбитих місць, а й зрадницький піт. Його трусило, зараз він не нагадував сам собі жодного з героїв улюблених романів.

– Міську, шляк би тя трафив!

З-за рогу вийшла та рухалася прямісінько на них огрядна розтріпана жінка з підсмикнутими вище ліктя рукавами простенької полотняної сорочки з вишивкою. Край довгої спідниці збивав куряву. Спереду – не першої свіжості фартух.

– Хлопці, не бачили тут Міська мого? – запитала вона, не припиняючи руху. – Забіг сюди, хулєра, бо знає – візьмуть його, дупу волову, за єйці! Би’сь знав, як пити! Кілько разів казали лайдакові – не пий! Нє, кажуть люди – знову, Ганьцю, твій Місько налигався, по всій Богданівці ся ховає! Думає собі, я його, скурвого сина, не знайду! Бачили його, хлопці, чи ні?

Відповідь треба було шукати. Клима далі ціпило, Ярцев непомітно пхав револьвер до правої кишені, але далі тримав за руків’я.