Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 114

Розвернувшись, сповнений гідності й самоповаги Шмуль пройшов до батьківського кабінету. Тим часом Рива швиденько втекла до малого, хоча Кошовий з минулого разу не пригадував за дівчинкою запеклого бажання проводити час біля люльки. Іда, лишившись сама, запитально зиркнула на матір, отримала легкий дозвільний кивок і подріботіла за сестрою. Естер зміряла Шацького переможним поглядом, хоч Клим не зрозумів, у чому суть її перемоги.

Між тим Йозеф, якому так віртуозно заткнули рота, рішуче взяв карафку, наповнив чарки собі та гостеві й тепер уже демонстративно, влаштовуючи виставу передусім для дружини, ще раз привітав Клима й спорожнив її.

Пити, як це роблять робітники чи не менш звичні до справи батяри, Шацький не навчився. Захлинувся відразу, почервонів, закашлявся, й Естер, стуливши губи та зберігаючи переможний вираз на лиці, підвелася, вдарила чоловіка по спині. Поки той рівняв дихання, не менш демонстративно прибрала наливку зі столу й посміхнулася Климові на всю ширину обличчя, не граючи, цілком щиро припросила:

– Прошу їсти, пане Кошовий. Не зважайте на мого Шацького. Не спав кілька ночей. А я не можу, коли поруч хтось постійно крутиться.

– Його щось мучило, шановна Естер? – поцікавився Клим, просто аби не мовчати.

– Не знав, як просити в мене пробачення за оту ніч у поліції. Й мучився – не знав нічого про ваші пригоди з перших вуст. Моєму Шацькому дуже болить, коли він чогось у місті не знає.

Шацька згадала про ту ніч, коли Йозеф був разом із ним на Клепарові. Кошовий уже встиг дізнатися – тоді зубний лікар пішов найкоротшим шляхом, придумавши чергову неприємність із поліцією, з якої викупив себе за грубі гроші. Потім довелося вмикати розумові здібності на повну потужність, пояснюючи своїй фейгале, звідки в нього з’явилися згадані грубі гроші і чому вона досі про них нічого не знала. Як викрутився із цієї халепи, Йозеф не пояснив, а Кошовий вирішив не домагатися – схоже, вихід знайдено, й на тому кінець. Але Шацький таки справді знав у Львові не всіх та все, проте багато кого й чого. Тут Естер, сама того не розуміючи, мала рацію: такі знання Климові у світлі його останніх висновків дуже знадобляться.

Саме тому не відмовився від запрошення до Кракідалів, навпаки – шукав слушної нагоди, аби ніби між іншим набитися.

Зараз Климові вдалося піднести настрій Йозефові розповіддю про те, як вчасно нагодилися поліцейські агенти, врятувавши його життя. Навіть трошки прикрасив ситуацію, розповівши сценку в особах та згадуючи при цьому, як колись, замолоду, грав у аматорському театрі. Вислухавши цю частину, Шацький, закликаючи Естер у свідки, підсумував:

– Пане Кошовий, зізнаюся вам чесно – аби в подібній халепі опинився я, намочив би, перепрошую, кальсони.

Шацька наморщила носа, та нічого на це не сказала.

Розповідь про Климове повернення на Личаківську аж під вечір того довжелезного дня, тобто без малого за добу відтоді, як він залишив місце домашнього арешту через вікно. Кошовий фізично був на очах у поліції, його дії координував комісар Віхура. До того ж події закрутилися так швидко, що ніхто із тих, від кого залежало, не подумав про заміну вахмістра, котрий наглядав за квартирою арештанта. Сам же вахмістр, лишаючись на посту, зовсім забув про справжню мету свого там перебування. Навпаки – радів, що начальство про нього забуло, й волів не нагадувати про себе без потреби.