Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 44

Несподівано з-за піщаного пасма горбів, що закривали від Тобіаса вид на південь, піднеслася коричнева рука і почала робити знаки, щоб Тобіас не рухався з місця. Розвідник міцно натягнув повіддя. До нього донісся тупіт копит. З заходу наближався галопом великий загін. Тобіас визначив на око, що там близько ста вершників. В голові він приблизно підрахував можливу кількість воїнів у наметах Ведмежого братства. Більш як двадцять п'ять — тридцять там не могло бути. Певно, для полювання на великий табун об'єдналося кілька братств.

Ось уже показався перший вершник. Він вибрався на своєму неосідланому коні на пагорб, а інші довгою низкою подалися за ним. Тобіасові зручно було їх рахувати — він долічив до ста п'ятнадцяти.

За старим звичаєм, мисливців на бізонів прикривали лише пояси. Коричневі тіла, здавалось, зрослися з мустангами — «бізонячими кіньми», що були вимуштрувані для полювання і ніколи не використовувались для перевезення вантажів. Воїни були озброєні луками та стрілами, а дехто й списами. Тобіас упізнав Токай-іхто і його буланого коня. Молодий вождь тримав у руках з півдюжини стріл і світлий кістяний лук; на спині його висів сагайдак із запасними стрілами.

Дакоти помітили розвідника і подали йому знак відступити. Тобіас хотів погнати свого рябого, що вже не міг спокійно встояти на місці, схилом у східному напрямку, але кінь не слухав його. Він став дибки і круто повернувся. В цей час поблизу вождя поніс кінь якогось дакоту. Спину їм вже більше не було. З шумом помчала вся ватага на північ до табуна бізонів, потягнувши за собою і Тобіаса. Повз нього бурею пролетів буланий вождя. Тобіас опинився серед вершників, що нестримно скакали вперед. Попустивши повіддя, він запустив руку в сумку для куль і поклав кілька штук у рот, щоб потім швидше заряджати. Щоправда, Адамс дав йому нікудишню рушницю, що заряджалась з дула, і тому ця процедура була досить-таки загайною. Та дарма — адже починається полювання на бізонів. Це не тільки небезпечна справа, але й національна розвага, якої з великою пристрастю жадав індієць прерій. Кожний з червоношкірих заради цього ладен був рискнути життям.

У Тобіаса виникло відчуття, ніби це вже не облава, а шалені перегони з бізонами не на життя, а на смерть. Його серце співало пісню бізонів, яку він вивчив колись у чорноногих індійців канадських прерій:

Мої очі бачать бурих бізонів, І я вдихаю куряву, яку здувають червоні ніздрі З піщаної стежки нашого степу. Добрий лук, напружуй свою тятиву! Добра стріла, не відмов під час пострілу!

Бізони раптом перестали ревти і прислухались. Вони повертали свої величезні голови, і дивилися на вершників, що галопом неслися на них. Позаду табуна йшов здоровенний бугай. Його шкура була вкрита мулом; мабуть, це і був той, що качався в бізонячій купелі. Тварина з сопінням опустила роги, а тоді, повернувшись, кинулась наздоганяти табун, що перелякано тікав галопом. За ним стрілою мчав рябий кінь розвідника. Він спритно проскакав Повз небезпечного бугая і, влетівши у хмару склубоченої куряви, опинився в самій гущі стривожених тварин, що в сум'ятті напирали одна на одну. Тобіас не бачив інших мисливців і сам ледве тямив, де знаходиться. Навколо нього в хмарах пилу з гулом тупотів табун. Вода маленького струмка» хлюпала під копитами. Рябий нісся разом з бізонами, інакше б його розтоптали. Тобіас взяв рушницю напоготів. У куряві, що застилала очі, серед штовханини і сум'яття нестримно тікаючих бізонів Тобіас помітив просто перед собою молодого бика і прицілився. Мабуть, добре видресируваний мустанг промчав повз нього. Куля пройшла тварині крізь плече у саме серце. Тобіас навіть не встиг побачити, як вона звалилась. Полювання було в повному розпалі — бізони тікали щодуху, мисливці наздоганяли їх. Шалено скачучи вперед, Тобіас заряджав рушницю. Він вистрілив удруге і вийняв ще одну кулю з рота. Перед ним тряслися спини тварин, що, охоплені смертельним жахом, намагалися врятуватися втечею. Крики мисливців глухо доносилися до нього крізь оглушливе тупотіння копит. Тобіас прицілився і випалив утретє.