Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 43

Тобіас ще раз оглянув навколишню місцевість. З височини йому видно було рівну долину, яка, перетинаючи пагористе плоскогір'я, тяглася на північ і на південь. Долиною протікав маленький струмок, що, певно, тільки в цю сприятливу пору року наповнювався водою. На дні долини Тобіас помітив сліди, які відразу привернули його увагу. Трохи далі трава була потолочена і з'їдена, піщаний грунт збитий. Розвідник пустив коня і, ховаючись за прикриттям, обережно під'їхав ближче до слідів. Тут він побачив великий табун бізонів, що, спокійно скубучи траву, мандрували уздовж струмка з півночі на південь старим шляхом бізонів. Навколо видно було безліч слідів. Тут, певно, пройшло не менш як тисяча бізонів. Відтоді, як у прерії з'явилися поселення і почалося будівництво залізниць, яке порушило мандрування бізонів, що колись без жодних перешкод ішли з Канади до Мексіки, на такий табун можна було натрапити дуже рідко.

Тобіас пильно подивився на північ. Там дно долини здавалося жовто-бурим, воно ніби рухалось, нагадуючи безперервною лавиною тіл хвилясте море. Окремі тварини вирізнялися серед суцільної бурої маси: високий загривок, темна грива, в якій майже ховалися роги. Наче віддалені перекати грому, розлягався рев, що ним тварини вітали одна одну. Самці і самиці, крім періоду тічки, звичайно паслися окремо. Перед очима вершника був саме табун самців. Після суворої зими тварини були худі, але на них ще було цінне зимове хутро. Тобіас поскакав до великої калюжі, в якій качалися бізони. У бізонячий купелі він побачив обриси спини велетенського бика. Ну й спина! Розвідник з неприємним почуттям пригадав, як три роки тому в нього була сутичка з бізоном, що поламав йому ребра. Але той бізон, який його так нещадно покалічив, здавався карликом у порівнянні з биком, що з насолодою борсався в калюжі. У Тобіаса вихопився тихий посвист поваги і задоволення. Риси його обличчя змінилися — в ньому прокинувся мисливський запал. Адже Тобіас був пристрасним мисливцем. У чотирнадцять років він убив першого бізона. Полювання — це єдине, що могло принести втіху безрідному індійцеві. Але розвідник добре знав, що під час воєн якнайсуворіше забороняється простягати руку на звірину певного племені. Навіть і за мирних часів між окремими племенами суворо визначались межі, що давали право на полювання. На бізонів можна було полювати тільки спільно, а того, хто нападав на них на власний риск і страх і цим самим розгонив тварин, карали. В'язниць індійці не знали, злочинцеві руйнували намет.

Та загроза покарання, хай би то навіть була й сама смерть, вже не могла загасити невтримної пристрасті до полювання, що спалахнула в душі розвідника. Але думка, що його страшенно лаятимуть, коли він через свою особисту пристрасть не виконає доручення, стримала його.

Дакоти не могли бути далеко від того місця, де паслися бізони. Де ж ховалися мисливці — розвідники і наглядачі, що мали стримувати деяких нетерплячих від передчасних пострілів, доки не почнеться спільне полювання?