Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 4

— Підлота лишається підлотою, — відказав Адамс таким тоном, з якого Бену відразу стало ясно, що розмову на цю тему закінчено. Адамс був незадоволений собою. Навіщо він розповів про свою долю хазяїнові — торговцю і шахраєві! Він мусить позбутися звички розкривати свою душу. Все одно Бен не дасть кредит бідному фермерові. Він знає куди вкласти свої гроші, щоб мати добрячий зиск.

— Отже, якщо ти з Червоним Лисом знайдеш золото, то буде все гаразд, — знову почав хазяїн. — Тоді ти зможеш заплатити земельній компанії і залишишся на своїй фермі. Бажаю тобі щастя. Але будь обережний з Топом…

— Чого ж саме мені боятися?

— Тсс, ти що, зовсім нічого не знаєш про цю історію? Про Топа і Гаррі?

— Щоправда, імена ці я наче колись чув. Але я думав, що то білі або метиси.

— Ні, це двоє з племені дакотів, батько і син. Батько онде за столом, а з сином ти ще познайомишся, до ночі він, напевне, повернеться.

— Коли й той такий самий безпросипний п'яниця, то навряд чи буде з цього діло!

— Мій любий, якби не існувало бренді, то вам, певно, ніколи не пощастило б здобути золото… Невже ти гадаєш, що червоношкірі розповідають про свої таємниці у тверезому стані?

Бен підвівся: йому треба було обслужити своїх численних відвідувачів.

Адамс нічого не мав проти того, що базіка пішов. З свого затишного кутка він міг знову спокійно спостерігати за мисливцями і шукачами золота, які завернули до Бена. Старий індієць дедалі більше привертав його увагу. Виходить, вони його споїли — і, мабуть, не вперше, — щоб вивідати таємницю золотоносних гір Дакоти. Та коли б пін і справді щось знав, то навряд чи був би в нього отакий вигляд. Адамс пильно вдивлявся в одутле обличчя індійця. У себе вдома він мав приятелів серед дакотів; це були горді, спокійні, сповнені гідності люди, вожді, що зважували кожне своє слово. Як вони не схожі на це занепале створіння! Може, колись і Топ був шанованою людиною; але для того, щоб Червоний Лис і Адамс знайшли золото, треба було зробити з нього гультяя, горластого, лайливого п'яницю і картяра. Хіба це не підлота?

Вигляд старого вождя і згадка про друзів-індійців на його «теперішній батьківщині біля Міссурі викликали в уяві Адамса інші картини. Він пригадав, як одного грудневого ранку вони з батьком підіймалися верхи на пагорб серед прерій, що звичайно правив за спостережний пункт для фермера. Звідти він стежив за стадами худоби, пильнував, чи не зірветься яка негода, чи не з'явиться де поблизу вовча зграя або грабіжники. Того ясного ранку старий фермер і його син зненацька помітили вдалині бараки. Один з них вже був готовий, інші ще будувались.

— Побий їх сила божа! — вигукнув старий, стиснувши кулаки. — Це торговці землею!

Потім почалися переговори, запеклі суперечки. Оті пройдисвіти піднімали на глум темного селянина, який справді вірив, що земля належить йому, бо він її купив за чесним договором у індійців за свої гірко зароблені гроші й обробив своїми власними руками. В бараках сиділи урядовці, які говорили про створення федерального штату на землях, що до цього часу нікому не належали. Право індійців на батьківщину для них, здавалося, так само не існувало, як і право старого фермера. Урядові представники перекинулися поглядами, що в них відбивалася цілковита згода з представниками земельної компанії, які сиділи проти них за вузьким столом, і батька Адамса узяв тоді сумнів, хто з них краще знається на лихварстві — спекулянти земельними ділянками чи урядовці — здавалося, ті й другі були майстрами цієї справи. Уряд за дешеву ціну виділив у розпорядження компанії, що мала солідні капітали, величезні земельні ділянки, тоді як фермер повинен був заплатити дуже дорого, якщо хотів залишитися на своїй землі. Подейкували також про будівництво залізниці, від чого ціна на землю мала неймовірно підскочити. Прийшли землеміри і, нікого не питаючи, тичками позначили на луках угіддя, де вже протягом чотирнадцяти років паслася худоба Адамсової родини. Старий Адамс прогнав їх тоді пострілами з рушниці. Але восени вони прийдуть знову, якщо фермер не заплатить. Тому молодий Адамс осідлав свого гнідого і подався геть. Він хотів знайти золото.