Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 297

_{Зовсім інші ноти звучать у романах англійського письменника Томаса-Майна Ріда (1818–1883), ірландця з походження й виразно окресленого ірландського патріота. Майна Ріда цілком справедливо можна вважати об'єктивним критиком американського колоніалізму і його практичної діяльності в індійському питанні. Як учасник американо-іспанської війни 1846–1848 років, письменник був свідком невпинної боротьби індійців з колонізаторами. Тому й присвятив він ряд своїх творів зображенню цього народу. Поруч з цікавими пригодами Майн Рід змалював у своїх романах («Мисливець за скальпами», «Білий вождь», «Квартеронка», «Оцеола, вождь семінолів», «Вершник без голови») чудові постаті волелюбних і сміливих індійців. Особливо треба відзначити роман «Оцеола, вождь семінолів». У ньому розповідається про події 30-х і початку 40-х років минулого століття на Флоріді, де Сполучені Штати Америки вели рішучий наступ на плем'я семінолів, на чолі якого тоді був вождь Оцеола. Зрада деяких старійшин племені, прийняття ними кабальних умов уряду США допомогли колонізаторам добитися успіхів. Але на ці умови не пристав Оцеола, вождь племені. Він продовжував боротьбу, і колонізатори перемогли лише тоді, коли їм пошпетило заманити Оцеолу для так званих «переговорів». Давши лицемірні гарантії особистої безпеки, вони схопили Оцеолу й кинули до в'язниці, де він і помер.}

_{В романі «Оцеола, вождь семінолів» Майн Рід виступив не тільки як обвинувач Сполучених Штатів Америки, а й як ірландський патріот, обвинувач англійського уряду і його політики в Ірландії.}

_{Цій же події присвятив свій вірш «Оцеола» (1890) великий американський поет-демократ Уолт Уїтмен (1819–1892), який був щирим другом поневолених індійців і негрів.}

_{Можна було б назвати ще багато творів художньої літератури, присвячених темі американських індійців. Але тема ця ще далеко не вичерпана. Над нею працюють і письменники нашого часу.}

_{Лізелотта Вельскопф-Генріх у романі «Сини Великої Ведмедиці» поставила собі завдання по-новому висвітлити питання взаємин між американськими індійцями та білими колонізаторами й потомками тих і других. Письменниця прагне американського індійця «відкрити для нас, зрозуміти його сувору внутрішню й зовнішню боротьбу, простежити за нею». І це їй вдалося. З позицій марксизму, в популярній формі Лізелотта Вельскопф зображує події 1878 року. Її роман можна розглядати як до певної міри історичний, бо в ньому аналізуються важливі процеси епохи запеклої боротьби індійців за свободу в часи примусового поселення їх у резервації. Правда, з історичних осіб у романі лише епізодично згаданий індійський вождь Відпочиваючий Бізон, інші персонажі — результат творчого вимислу автора за аналогією до характерних історичних осіб тих часів. Розповідаючи про події 1878 року на території штатів Кентуккі та Міннесота, в басейні великих рік Міссісіпі та Міссурі, письменниця зосереджує увагу читачів навколо долі племені тетон-дакота, що змушене було посуватися під натиском інших племен, у свою чергу відтиснутих білими, далі на захід, на гірші землі, аж поки дакотів не поселили примусово в резервацію, звідки вони тікають у Канаду.}