Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 296

_{Американські романтики першої половини XIX століття також шукали натхнення в цілинних лісах і преріях Америки, у вдачі та звичаях індійців, що ще довго залишалися «людьми в природі», як назвав їх Жан-Жак Руссо. Цим письменникам пощастило не тільки полонити читача романтизацією цієї американської цілини, а й досить критично показати зворотний бік насаджуваної серед індійців «цивілізації». Так, наприклад, Вашінгтон Ірвінг (1783–1859) у гумористичній «Історії Нью-Йорка» (1809) гостроіронічно оцінює згубну роль колонізаторів у житті й долі індійців. У книзі «Асторія» (1836) Ірвінг, торкаючись факту швидкого вимирання індійців, також суворо ганьбить хижацькі методи загарбання землі колонізаторами й їхнє жорстоке поводження з індійцями.}

_{Найширше життя індійців змалював Джемс-Фенімор Купер (1789–1851). Цій темі він присвятив відому серію романів про «Шкіряну панчоху», в яку входять: «Піонери» (1823), «Останній з могікан» (1826), «Прерія» (1827), «Слідопит» (1840) і «Звіробій» (1841). Сюжетна лінія цієї пенталогії розвивається, правда, в іншій послідовності, ніж хронологія їх виходу в світ, і охоплює п'ять періодів у житті центрального її героя Натанієля Бумпо протягом другої половини XVIII і початку XIX століття. Взявши собі за прототип реального мисливця Данієля Буна, друга індійців і хороброго вояка, Купер через його світосприймання піддає критиці буржуазну цивілізацію і заходи буржуазного суспільства, спрямовані на промислове, прозаїчне освоєння цілинної природи і підкорення волелюбних індійців. Купер зробив самого Натанієля Бумпо противником цих заходів, хоч той і належить до білих. Як вірно постеріг Оноре де Бальзак, у Купера Бумпо — «глибокомеланхолійний», «напівдикий, напівцивілізований». Купер торкається теми індійців і їхніх взаємин з білими і в трилогії на захист земельної ренти, написаній у формі родинної хроніки Літтлпейджа. Це романи: «Чортів палець» (1845), «Землемір» (1845) і «Червоношкірі» (1846). Купер, обороняючи природу Америки й індійців як дітей природи від наступу капіталізму, однак обстоює велику земельну власність як підставу цивілізації, в умовах якої він сам був вихований. Купер змальовує індійців з явною тенденційністю патріота Сполучених Штатів. Він ділить їх на союзників та противників янкі. До перших у нього симпатії, до других, які допомагають французьким колонізаторам, — явна неприязнь. Янкі у нього мудріші й гуманніші до індійців, аніж французи. Це, безперечно, характеризує слабку сторону романів Купера.}

_{Пізніший американський романтик Генрі-Уодсуорт Лонгфелло (1807–1882) хотів створити американський епос, відмінний од європейського. Змістом такого епосу, за його задумом, мав бути фольклор племені ірокезів. Найвидатнішим пам'ятником цього епосу стала його поема «Пісня про Гайавату» (1855). Лонгфелло, наслідуючи Ірокезький фольклор, ідилічним тоном розповідає про індійців перед та під час появи перших європейських колонізаторів на індійських землях. Поет-учений оспівує приєднання «ідолян-індійців» до «християнської цивілізації», яку несуть, мов великі святоші, білі гості. Напівлегендарний Гайавата, герой поеми, ірокез XV століття, закликає своїх земляків гостинно прийняти «старших білих братів». Наскільки «ідилічні» були відносини між колонізаторами та їхніми «молодшими братами» — індійцями, свідчить безстороння історія, небезпідставно звинувачуючи «старших братів» у добре організованому розбої й винищуванні майже беззбройних людей.}