Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 295

_{Оскільки індійці чинили сильний опір намаганням колонізаторів повернути їх у рабство й примусити працювати на плантаціях, плантатори ще з XVI століття почали привозити в Америку негрів з різних країн Африки. Відомо, що вперше негрів привезли на острів Сан-Домінго в 1502 році. Винищувати рабів-негрів було явно невигідно для плантаторів. Зате вони повною мірою застосували геноцид до «червоношкірих», як називали американських індійців за червонястий відтінок шкіри. Це й призвело до того, що тепер загальна кількість індійців становить лише половину тієї, яка була наприкінці XV століття.}

_{Мільйони безземельних переселенців з Європи в Америку бачили там, як писав Карл Маркс, «обітовану землю». На цій «обітованій землі» панували колонізатори. Вони, вважаючи себе повними господарями, відтісняли корінне населення все далі й далі на захід, за так званий фронтир (кордон), або просто винищували. Це нагадує програму завоювання «життєвого простору», яку намагалися здійснити німецькі фашисти у середині нашого століття. То була програма колонізаторів, що нею керувалися урядові кола Сполучених Штатів Америки, хоч і лицемірно проголошували волелюбні, демократичні декларації.}

_{Великим лихом індійців була відсутність такої зброї, якою володіли завойовники, та відсутність єдності, хоч кількісно вони у перші часи після відкриття Америки переважали колонізаторів. Філологи нараховують понад сто двадцять груп індійських діалектів, а це означає, що не менше було й окремих племен. Ці племена часто ворогували поміж собою за володіння пасовищами та просторами для полювання, нерідко виступали на боці війська тієї чи іншої європейської країни-поневолювачки проти своїх же земляків. Отим розбратом, тією неорганізованістю і скористалися колонізатори на шкоду для всіх індійців. Це дуже стара тактика, відома ще з часів стародавнього Риму: «Divide et impera». Саме її застосовують сучасні імперіалісти у країнах, що або вже визволилися від колоніального ярма, або ще борються за свободу і повну незалежність.}

_{Інтерес до життя й побуту американських індійців виник у літературі ще у європейських поселенців в Америці в XVII столітті. Так, наприклад, капітан Джон Сміт опублікував у 1624 році книгу «Загальна історія Вірджінії й Нової Англії», де описує історію взаємовідносин білих з індійцями, посилаючись на особистий досвід і спостереження.}

_{В історичній послідовності слід згадати англійського письменника-просвітителя XVIII століття Данієля Дефо (1661–1731), що уперше в англійській і взагалі європейській літературі змалював образ американського індійця П'ятниці у пригодницькому романі «Робінзон Крузо» (1719) як об'єкт цивілізаторського впливу з боку європейця-колонізатора Робінзона Крузо.}

_{Трохи пізніше французький романтик Франсуа-Рене Шатобріан (1768–1848), побувавши в Америці, виступив з романтичними поемами у прозі — «Атала» (1801) і «Рене» (1802); пізніше він включив їх у повість «Натчези» (1826). Але Шатобріан віддав аж надто велику данину екзотиці та романтичному коханню героїв, отож у «Натчезах» читач мало побачив справжнього життя індійців з племені натчезів.}