Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 11

— Це вірно, ти скупий міссурійський щур. І все ж таки славний хлопець, і я хочу зробити тобі щось приємне. І І с треба мені платити за горілку, що ти випив, я частую тебе задарма і ще наллю кілька келихів на додачу. Але маю до тебе прохання: повартуй біля дверей ці три години, доки ще поночі. Адже ти найтверезіший з усіх.

Адамс не сказав на це нічого, мовчки узяв свою рушницю і ліг на землі біля дверей, мов сторожовий собака.

Години минали у моторошній тиші. Вартові втомлено прихилилися головами до бійниць, інші хропіли. Час від Часу Адамс намацував у кишені ключ від дверей, який йому довірив Бен. Він намагався і в темряві стежити за Червоним Лисом. Убивця ще раз пішов у куток до мертвого, потім ніби якось нерішуче повештався по довгому блокгаузу. Кінець кінцем він з брутальною лайкою розштовхав трьох мисливців, що лягли спати на тому місці, яке з незрозумілих причин раптом заманулося зайняти Червоному Лисові для себе і для Бена. Сварячись і буркочучи, ті троє підвелися і вмостилися в іншому місці.

Червоний Лис верховодив, як дужий пес у собачій зграї. Адамс постеріг ще, як Червоний Лис ліг і пальцем поманив до себе Беззубого Бена. Обоє полягали разом під одну ковдру, і Адамс подумав, що вони, певно, діють спільно у багатьох темних справах.

Але потім він полишив стежити за обома пройдисвітами, бо його увагу привернуло якесь шарудіння, що долинуло знадвору і зразу ж вщухло. Цілковита тиша поступово стомлювала і наганяла сон, хлопець над силу примушував себе бути насторожі.

Адамс навіть не усвідомив, чи спав він, коли його зненацька збудив якийсь шум. Йому видалося, нібито цей шум виник в самому будинку. Адамс підвівся і насамперед мимоволі глянув туди, де лежали заводіяки — Червоний Лис і Б єн. Місце було порожнє. Там валялась сама лише ковдра: вона була відкинута так, наче ті, що лежали під нею, поспіхом шугнули кудись. Шум долинув саме звідти, і Адамсові здалося, ніби дерево стукнуло об дерево. Він уважно роздивився навколо, але у темряві так ніде і не побачив зниклих. І все ж таки вони мусять іще бути тут, у будинку, бо двері, які охороняв Адамс, — єдиний вихід звідси. Хлопець підвівся і пошукав ще пильніше. Червоного Лиса і Бена ніде не було.

— Може, зняти тривогу? — порадився він з вартовим, що стояв біля бійниці поблизу дверей.

— Та нехай оті пройдисвіти ідуть собі до дідька, — сказав той. — Після такої пригоди нам тепер безпечніше без них.

— Але було б непогано довідатись, як можна потай вислизнути з цього будинку, — відповів Адамс.

— Для чого? — знехотя буркнув мисливець.

У Адамса було таке враження, що вартовий знав більше, ніж сказав. Може, він знав потайний хід і не хотів виказати його, а може, навіть допомагав обом втікачам? Так і облишив Адамс цю справу, нічого не з'ясувавши до пуття.

Коли почало розвиднятися, Адамс відчинив двері, щоб поглянути до коней. Будинок, як виявилося, стояв на плоскогір'ї високо серед Скелястих гір. Ранкове повітря було холодне, і наприкінці ночі, перед сходом сонця, дув різкий вітер. Тварини спокійно паслися в загороді біля південно-східного рогу будинку, і гнідий привітав Адамса. З першого ж погляду хлопець постеріг, що бракує чотирьох коней: трьох напівдиких мустангів індійців і Червоного Лиса та коня хазяїна. Виходить, Червоний Лис і Бен справді непомітно зникли. Дивно, що Гаррі не погнав усіх тварин у прерію. Він міг би легко зробити це, бо коні ніким не охоронялись. Якщо дакота відмовився від цього, то, певно, замишляє щось лихе. Може, Бен мав рацію, і Гаррі відразу ж поїхав до свого племені, щоб зняти там тривогу. Хазяїн, очевидно, вважав небезпеку дуже великою, інакше б не втік, пропустивши нагоду поживитись на продажі будинку військовим, про що говорив уночі.