Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 51
Андрій Ткаченко
В світлиці клубочився цигарковий дим. Васильєв, на якого вказав Коваль, сидів за столом. Перед ним стояла недопита пляшка. В бляшанці з-під консервів стирчали недопалки сигарет.
— Хто такі? — невдоволено буркнув провокатор. — Хто такі?! — перепитав. — Що за дурні жарти?
Рука Васильєва потягнулась до «парабелума», що лежав поряд на старому витертому дивані. Олевський встиг вибити з його руки зброю. Пролунав постріл, куля влучила у стелю. На стіл посипалась штукатурка. «Парабелум» опинився в руках Морського.
В кімнату вбігли охоронці.
— Обеззброїти їх! — прохрипів Васильєв, Олевський вихопив гранату і крикнув:
— Не рухайтесь, бо знищу всіх на місці!
Морський обвів поглядом суворі обличчя охоронців, що так і завмерли з автоматами в руках, не поспішаючи вийняв обойму з «парабелума» і повернув його Васильєву. Потім зняв з себе «маузер», вийняв з колодки, розрядив і поклав на стіл.
— Товариші, — звернувся Морський до присутніх, — не поспішайте грати на ваших інструментах, — кивнув на автомати. — Сподіваюся, в цьому не буде потреби. — І пожартував: — Ви, мабуть, чули, що Морського кулі не беруть, бо він зачаклований. Так, я — Морський, приїхав до вас як представник Радянської влади, іменем закону якої повинен знешкодити у вашому загоні того, хто зрадив Батьківщину і за німецькі марки продав усіх вас фашистам, а саме: агента таємної поліції Лебідя.
Ця звістка приголомшила охоронців Васильєва. Вони перезирнулися, Васильєв зблід, під очима залягли різкі тіні.
Тим часом Морський продовжував:
— Вашими руками, товариші чапаєвці, Лебідь виконує волю гітлерівців. А з чим ви повернетесь на рідну землю, до своїх дружин, дітей, наречених? Що скажете їм? Були в загоні, котрий носить ім’я легендарного Чапаєва, і виконували завдання німців: грабували, вбивали тих, хто боровся проти фашизму?
— Не тягни за душу! — не витримав напруження один з охоронців Васильєва. — Кажи, де вій, той Лебідь?! Де?!!
— Далеко шукати не треба. Ось він — ваш командир. Васильєвим його нарекли фашисти.
— Брехня! — істерично закричав Васильєв і раптом замовк.
Стояв розгублений, блідий. Злякані очі бігали по вікнах, натикались на затверділі погляди вартових.
До кімнати вбіг капітан Олень. Розштовхуючи охоронців, він загукав:
— Не вірте провокації! Це не Морський! Морського я знаю! — і враз замовк, відчувши, як йому вперлося в бік дуло автомата.
Хтось нагадав про газету з фотографією Морського, В кімнаті запанувала тиша.
— Я кажу правду, товариші партизани, — підійшов ближче до столу Морський. — Розпоріть вилоги кітеля Васильєва. Там знайдете його справжнє обличчя!
Він вихопив у Тараса фінку й передав хлопцеві зі світлим чубом, що стояв попереду.
— Розпорюй вилоги!
Той завагався, але, помітивши переляк Васильєва, стяг-таки з нього кітель і полоснув фінкою по шву.
— На, — простягнув Морському, — шукай на очах у всіх.
Відірвавши підшивку, той дістав з-під неї невеликий сірий клаптик шовку з таємним кодом: «№ 86. Ле-бідь—«Васильєв». А нижче — печатка із свастикою та орлом і підпис генерал-майора Міллера. Показав присутнім.