Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 50

— Здається, я бачив вас. Вірніше, ваше фото в газеті. Ви — командир Морський? Так? Ризикуєте, товаришу підполковник. Фашисти давно вас розшукують, а зрадники, на жаль, ще не перевелися.

Морський тепло глянув у чорні, циганкуваті очі молодого партизана й подумав: «Видно, людина порядна. Може, й стане ключем до Васильєва»,

Поступово хлопець розговорився. Назвався, розповів, що він — син потомственого робітника, комсомолець, служив у прикордонних військах. В полон потрапив у непритомному стані — контузило вибухом авіабомби… Втік з табору «Дора-Едельвейс» і, пробираючись на схід, приєднався до загону Васильєва.

Морський уважно вислухав, потім попросив:

— Розкажи, Тарасе, все, що знаєш про свого командира. Мене цікавить, хто він і чим займається, кому звітує про свою роботу. Пліч-о-пліч воюємо, а виходить так, наче наші загони діють за сотні кілометрів.

— То правда, але я знаю небагато. Ну, наприклад, Васильєв єдиноначальник. За найменше невдоволення його тактикою карає розстрілом. Оточив себе якимись сумнівними людьми…

— А куди дивиться комісар загону?

— Комісара в нас нема. Васильєв керує сам. Нікому він не звітує. Каже, що послав людей для встановлення зв’язку з командуванням Червоної Армії, але вони ще не повернулись…

— А звідки берете продукти?

— Грабуємо населення. В нас це називається «господарчими операціями».

— А зброю, набої?

— Цього не знаю.

— Невже у вас самі бандити?

— Ні. Більшість людей загону — військовополонені, втікачі з німецьких таборів. Вони рвуться до діла, а накази Васильєва виконують лише тому, що бояться його, А ще жорстокіший капітан Олень, якому Васильєв довіряє найбільше. Два дні тому той Олень ліквідував нашого кулеметника за те, що натякнув командирові на його пасивність і відсиджування в горах.

— Де тепер Васильєв?

— Про місце його перебування знають лише довірені, разом з якими він пиячить. Але я здогадуюсь, — мабуть, він у селі Кончита, кілометрів за чотири звідси.

Морський мав пильне око на людей. Умів розпізнавати, заглянути в душу, вмів поспішати, не поспішаючи. Так було й цього разу. Він повірив хлопцеві й по секрету розповів правду про Васильєва — агента таємної фашистської поліції. Партизан погодився влаштувати зустріч зі своїм командиром,

…На підготовку операції часу було обмаль.

Морський наказав підняти по тривозі взвод Федора Володченка, що саме відпочивав неподалік Зазріва. Бійці швидко зібралися в дорогу.

Сонце ховалося за гори, коли два жандармські мотоцикли з кулеметами влетіли в Кончиту. Тут їх двічі зупиняли партизанські патрулі, питали пароль. Тарас відповідав, і мотоцикли гуркотіли далі,

Штаб загону Васильєва розташувався в чепурному будинку під гіллястими смереками. На подвір’ї вартувало двоє охоронців, озброєних німецькими автоматами. Вони перетнули групі шлях,

— Я — командир об’єднаного партизанського загону, — пояснив Морський і назвав себе. — Ваш партизан Тарас Коваль може підтвердити. А це — мої охоронці. Маю невідкладну справу до вашого командира.

— Зараз доповім.

— Ти що, не віриш мені? — Морський рішуче попростував до будинку. За ним рушило ще кілька чоловік, як і було домовлено. Двоє залишились у мотоцикла і стільки ж — біля вартових на ганку.