Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 47

Бійці підійшли до саней. Під сіном лежали пофарбовані в ясно-коричневий колір сейфи. Один відкрили й дістали туго перев’язані пачки грошей. П’ятнадцять мільйонів крон!

Другий сейф відчинити не вдалося. Навіть спеціалісти «тонкого» підриву з групи Папуленка нічого не могли вдіяти. Доставити сейф у табір теж не було змоги. Залишити — ризиковано. Цінний вантаж десь чекали й, напевне, пошлють солдатів на розшуки.

Порадившись між собою, розвідники завезли сейф в розташування однієї з груп загону. Там спромоглися відчинити замок. Назовні вийняли ще десять мільйонів дев’ятсот тисяч крон.

В хорошому настрої вертались у табір. Низько над горами сунули хмари. Знову народжувалась віхола.

— Чудово! — сказав Папуленко. — Хай хурделить, ховає стежки-доріжки і наші сліди…

Про захоплені трофеї — майже 26 мільйонів крон — Морський повідомив у Центр. Відповідь не забарилася. Генерал вітав з успіхом і радив, як ліпше використати ті мільйони для потреб загону й місцевих людей, що боряться проти фашистів.

Незабаром до рук Морського потрапила окупаційна газетка. Розвідник знову побачив свій портрет і оголошення про винагороду — мільйон крон за голову партизанського командира. Мовчки прочитав удруге, посміхнувсь, а тоді звернувся до свого ад’ютанта Володимира Шатилова:

— Як ти гадаєш, Володю, коли фашисти дізнаються, що в нас тепер є свій «банк», не пожалкують вони, що так дешево пообіцяли за мою голову?

— Хай жалкують кляті, — відповів Шатилов. — Свої не зрадять, а тих, кого засилає поліція безпеки, он уже скільки потрапило до рук капітана Олевського.

До землянки увійшов майор Бобров, якого тепер жартома називали головним касиром банку.

— Михайле Петровичу, — звернувся він до Морського, — командир господарчої роти Федотов просить видати йому п’ятдесят тисяч крон: треба купити в селян харчів, — і поклав на стіл клаптик паперу.

— А це що?

— Рапорт Федотова. Гроші люблять, щоб їх берегли, розумно тратили і добре рахували, — відповів майор. — Отож, заведемо твердий порядок, щоб люди знали: кожен, хто одержує і тратить кошти, відповідає за кожну крону.

— Спасибі, Костю, за пораду. Я згоден. Підготуй такий наказ. Бери в свої руки «міністерство фінансів», — засміявся. — Гадаю, наш комісар не заперечуватиме,

ВІРНІ ОБОВ’ЯЗКУ СОЮЗНИКІВ

Пора стояла зимова, але в Італії над Фоджею тепло світило сонце. У вільні від служби години американські льотчики, розквартировані в місті, тинялись вулицями й залицялися до дівчаті майже кожна здавалась схожою на мадонну.

До аеродрому місцеві жителі приносили обплетені лозою пляшки «к’янті» й легку закуску. Взамін італійці брали сигарети, армійські черевики, бляшанки з консервованою свининою.

Пілот Ервін Віслі в свої двадцять дев’ять років де лише не встиг побувати, адже їхня дев’яносто восьма група бомбардувальної авіації часто міняла дислокацію. Та Фоджа подобалась йому найбільше. В кабіні своєї «літаючої фортеці» серед безлічі приладів він причепив сувенір з маленьким краєвидом чарівного італійського міста.