Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 46

Морський не почув, як клацнув затвор мікрофотоапарата, замаскованого в одязі одного з «егоровських» розвідників…

Невдовзі «триста шостий» залишив касету з плівкою в умовленому місці на залізниці. Через кілька днів вона потрапила до рук Шаньо Маха.

Полковник наказав негайно розмножити фотографії. Їх передали керівникам таємних фашистських служб і поліцейських постів.

Фото видрукували в газеті.

За живого чи мертвого командира групи радянських розвідників було обіцяно велику винагороду — мільйон крон.

Кілька номерів газети принесли в загін. Морський дивився на свій портрет і намагався збагнути: коли і кому вдалося його сфотографувати? Розвідник не скаржився на пам’ять, але згадати не міг — було багато зустрічей з людьми. «Це, мабуть, робота агента «триста шостого», про якого повідомляв «Сокіл», — зробив висновок командир.

— Ви бачили ось це? — запитала його невдовзі господиня будинку, в якому розмістився штаб, і простягла газету.

— Так, так. Мільйон крон — це великі гроші, — посміхнувся Морський. — Багато за них можна купити…

— Совісті й честі не купиш, — відповіла жінка.

Надворі зблиснуло сонце, заіскрилися шибки вікон.

— А в нас шибки обростають білими папоротями, і морози взимку стоять не такі, як тут, — задумливо мовив командир і вийшов з хати.

Про фото й оголошення в газеті Морський повідомив Центр.

З нетерпінням чекав новин від «Сокола» через зв’язкову Зіну. Та вона чомусь не з’являлась на конспіративній квартирі.

Наближався Новий, 1945 рік. Готуючи до свята ялинки, люДи сподівались, що в новому році прийде визволення від гітлерівських окупантів.

Десь саме під ту пору один з багатьох словаків, які охоче допомагали розвідникам Морського, житель села Піски Гнат Рись повідомив у штаб: «В п’ятницю німці переправлятимуть через село Були сейфи». Що в них— Рись достеменно не відав, але попереджав, що везти» муть цінний вантаж на двох санях.

— Ану, подивимось, хто в нас найближче до того села, — розгортаючи карту розташування підрозділів спецзагону, мовив Морський. — На Козиному хребті — розвідувальна група Папуленка.

— Так, йому до села найближче, — підтримав командира начальник штабу Бобров.

Того ж вечора зв’язковий вручив Іванові Папуленку наказ Морського. Там було визначено, де, коли і як захопити вантаж у німців.

…Вітер крутив снігові смерчі, коли Папуленко повів своїх людей на операцію. Та несподівано хуртовина, Як це часто буває в горах, вляглася. Бійці вибрались на узлісся, до засніженого шляху. Звідси добре було видно село Були: над черепичними дахами здіймалися сиві стовпчики диму. Папуленко глянув на годинник— німці от-от мали з’явитися.

Однак минула година, друга… Мороз уже дошкуляв людям, затихли жарти, а саней не було. Папуленко добув сигарету, запальничку. Збирався прикурити, коли раптом з-за повороту показались коні, запряжені в сани. Вони їхали повільно. Слідом ішло восьмеро солдатів у теплому одязі.

Папуленко наказав залягти. Як тільки охорона ввійшла в приготований для неї коридор, пролунала команда. Зататакав кулемет, різонули автоматні черги. Приголомшені гітлерівці кинулись до лісу, але й там їх наздогнала смерть.