Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 43

В приміщенні комітету Червоного Хреста було людно. Представника Банської Бистриці прийняв сам керівник цієї установи — майор медицини за фахом.

— Вашу організацію, — заявив він Волену, — вважатимемо за новостворену, бо вона пережила усі перипетії повстання.

— Можливо, й так, але ж наша організація діє безперервно, чим може, допомагає народові, — зауважив Волен. — Ви, мабуть, краще за мене знаєте, скільки людей потребує допомоги в ці важкі часи війни.

Майор помітно посуворішав і, немов виправдовуючись, з сумом сказав:

— Війна, війна… І коли вже настане кінець людському горю? Хто і коли принесе нам мир?..

Волен запримітив: майор мовив ці слова з непідробною тугою, навіть з докором на його адресу, мовляв, молода людина, а замість того, щоб боротися проти окупантів, займається справами, на які тепер майже ніхто не звертає уваги.

Розмова представників Червоного Хреста ставала дедалі відвертішою, хоча й насторожувала обох. За віком, життєвим досвідом, службовим становищем між ними була різниця, проте, як незабаром з’ясувалося, їх єднали патріотизм, ненависть до гітлерівських окупантів.

Над містом залягав вечір, коли Волен залишив приміщення Червоного Хреста. Він був задоволений першими кроками своєї легалізації, сподіваючись, що, в разі якоїсь перевірки, майор підтвердить причину його перебування в Братіславі.

Наближався комендантський час, і місто безлюдніло. Волен поспішав, щоб вчасно дістатися до квартири Божени.

Колись, ще за студентських років, дівчина відверто симпатизувала йому. Тому вирішив саме за допомогою Божени зв’язатися з її братом Юліем.

На дзвінок у квартирі ніхто не озвався. Волен згадав, що в цьому ж будинку мешкала подруга Божени — Марійка, і зайшов в інший під’їзд. Відчинилися двері, й перед ним з’явилась сама Вожена. Від несподіванки Волен навіть розгубився. Вона була в білому вбранні, струнка, чорноока. Якусь мить здивовано дивилася на гостя, потім кинулась до нього, поцілувала.

— Чого стоїш? Заходь, розповідай. І як це ти згадав про мене? — з легким дівочим докором мовила Бо-жена. — Я ж тебе цілу вічність не бачила, не знала, де ти, що з тобою, чи живий. Тепер, коли навкруги таке коїться, чого, тільки не передумала. Марійко! — покликала подругу. — Дивись-но, хто прийшов!

Марійка вийшла з кухні, тримаючи в одній руці великого ножа, в другій — шматок сирого м’яса.

— Здорова була, грізна Марійко! Чим же я завинив, що ти мене з ножем зустрічаєш? — жартома запитав Волен.

— Матінко! Що ж це я? — скрикнула дівчина й зникла на кухні.

Божена провела гостя в кімнату.

— Що у вас за свято? — запитав Волен, помітивши накритий стіл. — Мабуть, невчасно прийшов…

— Ні, Пальчику, ти прибув якраз вчасно. Сьогодні ж день народження Юльця.

— Ви що, перебралися сюди жити?