Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 41

— Діяти за моєю командою. Поїхали! — рішуче, але спокійно наказав Морський.

— Куди? — прошепотів збентежений водій.

— Вперед. Не забувай: везеш начальство словацької армії.

Морський зняв кітель і лишився тільки в сорочці з краваткою. Те саме зробив Бобров. Тепер важко було визначити військове звання офіцерів. На обох — вбрання, в якому теплої днини полюбляли роз’їжджати в авто полковники та генерали тісовської армії.

Можна було звернути на узбіччя й дати дорогу есесівцям, але ж ті, напевно, влаштували б перевірку, і Морський наказав:

— Не звертай!

Колона наближалась. Гітлерівські офіцери їхали обіч неї верхи. Бобров приготував гранати й автомат. Відстань зменшувалася, залишалось метрів десять, коли Морський недбало махнув рукою, показуючи солдатам, щоб розступилися. Водночас кинув водієві!

— Газ!

Риск виправдався. Хтось з офіцерів-есесівців крикнув:

— Увага! Попереду машина! Розімкнись!

Шеренги розділилися, і машина посунула коридором крізь колону.

Морський і Бобров їхали поважно, із вдаваною байдужістю позираючи на солдатів.

Поки минули колону, встигли визначити її склад, озброєння. То були підрозділи 17-ї дивізії СС, котра, як стало відомо пізніше, прибула для каральних оцерацій проти партизанів.

Здавалось, небезпека — позаду, неподалік — ліс, гори. Там розвідники зможуть заховати свої сліди. Та несподівано з’явилася нова група есесівців. Вони стояли під дубом при самій дорозі.

«Контрольно-пропускний пункт! — здогадався Морський. — Певне, його щойно встановили… Отже — перевірка. Треба якось уникнути…» Командир обернувся до водія:

— Будь уважний, Яне, стеж за дорогою і щодуху мчи до лісу. Ти, Костю, відповідаєш за лівий фланг, я — за правий. Якщо спробують зупинити — відкриваємо вогонь.

Солдати на КП не сподівалися, що машина, яку немов вихлюпнула з себе колона есесівців, могла становити якусь небезпеку. Та все ж один із солдатів ступив на дорогу й прапорцем дав знак зупинитися.

— Давай! — крикнув Морський, жбурнувши в есесівців одну за одною дві гранати. Вибухи на мить заглушили татакання автомата Боброва, луною озвалися в горах.

Поки солдати, які лишилися живими, опам’ятались, а там, у колоні карателів, збагнули, що й до чого, розвідники вже наблизилися до залізничного переїзду. І саме тоді почав опускатися шлагбаум. Назрівала катастрофа. Та раптом залізничник упав, так і не перекривши переїзду.

— По нас стріляють! — вигукнув Бобров. — Он куля влучила у залізничника!

Купчак, що був зменшив швидкість перед шлагбаумом, знову піддав газу. Автомобіль немов скочив під поперечку, яка косо звисала над переїздом, і помчав до лісу.

Коли на контрольно-пропускному пункті почалася стрілянина, колона есесівців спинилась. З неї затріщав ли кулемети, загупали гранатомети. Над машиною зацвьохкали кулі, попереду спалахнув вибух. На узліссі снаряд підтяв дерево. Машина вже їхала між кущами. І раптом — удар. «Татра», збавляючи хід, звалилася на бік, вперлась радіатором у кущ ліщини.