Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 31

— Тепер я, добродію, відчуваю, що то справді коштовна річ, — захвилювався Григор’єв. — Гроші в мене є. Але як знайти того німецького офіцера?

— На жаль, нічим не можу зарадити…

— Гадаю, він ще прийде сюди. Я або мої друзі будемо до вас навідуватись. Хотілося б придбати ту «африканську казку».

Уже прощаючись з антикваром, Григор’єв запитав:

— Може, ви запам’ятали зовнішність власника богині?

— Якось не придивлявся. Самі розумієте: моє діло — оцінити товар, поставити на комісію. Правда, впала в очі одна деталь. Коли той офіцер сідав у машину, то зачепив плечем цяцьку, що теліпалась на вітровому склі. Вона впала, і німець не поїхав, доки не почепив її знову.

Григор’єв повертався на конспіративну квартиру в хорошому настрої. Ціна «2066», яку запросив офіцер за богиню, точно відповідала номерові берлінського кореспондента. Отже, «Сокіл» у Братіславі! Він шукає зв’язку. Треба навідатись до кав’ярні…

КАВ’ЯРНЯ «КАРЛТОН»

Здавалось, тривожні воєнні часи не переступали порогу красивого будинку з широкими вікнами на тихий Дунай. Його масивні двері без перестанку відчинялися й зачинялись. Входили і виходили люди. В розкішному залі над столиками снувався тютюновий дим. Кельнери розносили бурштинове пиво у високих кухлях, наливали в келихи сливовицю, дорогі вина. Оркестр грав мрійні вальси, гучну естрадну музику.

Кілька днів підряд розвідники Морського спостерігали за кав’ярнею, вивчали гостей, записували номери німецьких легкових автомобілів, на вітровому склі яких теліпались цяцьки-талісмани. Три таких лімузини стояли біля «Карлтона» першого вечора. Вони належали людям у цивільному, очевидно, представникам німецьких промислових кіл. Потім з’явився «опель-капітан» з білим берлінським ведмедиком на вітровому склі. За кермом машини сиділа жінка.

Щастя, здавалось, усміхнулося на шостий день, коли біля кав’ярні різко загальмував ще один «опель-капітан». З машини вийшов елегантний чоловік у шкіряноному пальті й м’якому капелюсі.

Він заглибився у зал, відшукав вільний столик, замовив офіціантові пляшку сухого вина і пляшку мінеральної води. Сидів невимушено, байдуже поглядаючи то на публіку, то на спітнілих музикантів. До половини наповнював бокал вином, доливав туди води і пив повільно, з насолодою. Лише раз підвівся, вибачився перед літнім чоловіком і запросив його даму до танцю.

«Опель-капітан» під’їхав до «Карлтона» і наступного вечора. Власник авто зайшов до кав’ярні, сів за столик і замовив вечерю з коньяком.

Григор’єв стежив за відвідувачем. В залі майже не було вільних місць, і розвідник зважився. Підійшов до чоловіка в темному костюмі й запитав по-німецькому:

— Не заперечуєте, якщо я тут сяду?