Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 32

Той недбало кивнув головою, відповів:

— Сідайте, місця вільні. Я тут один.

Погляд Григор’єва ковзнув по обличчю незнайомого. Він був дуже симпатичним, цей власник авто. Вишукана сорочка, наче щойно з-під праски, в краватці — шпилька з коштовним каменем. Згадав фото й словесний портрет «Сокола». Дуже схожий!

Особа прибулого, в свою чергу, зацікавила власника «опель-капітана». Молодий чоловік прочитав меню, відкинув набік карточку й обвів поглядом зал, шукаючи кельнера. Був стрункий з пишною чорною шевелюрою і такою ж бородою, що вкривала приємне й мужнє обличчя. Про таких кажуть: людина з привабливою зовнішністю. З вигляду — впливовий, грошовитий суб’єкт. З голови до ніг — в усьому новому, добротному. Ось тільки годинник…

— Будьте люб’язні, котра на вашому? — Григор’єв дістав кишенькового годинника з позолоченим ланцюжком.

— Дев’ятнадцять двадцять, — мовив сусід по столику й пильно зиркнув на годинник Григор’єва.

— Пора придбати щось порядніше, — посміхнувся той, — але шкода розлучатись з родинною реліквією.

Підійшов кельнер, з підкресленою ввічливістю схилив голову. Записав у блокнот: «Пляшка пива, яєшня».

— Обмежую раціон, — пояснив клієнт. — Печінка, А все кляті карти, пиятика…

Коли кельнер пішов, заходився розповідати:

— Добряче хильнув з друзями й програв у карти дві тисячі шістдесят шість крон.

— Ви збожеволіли! — не втримався співрозмовник.

— Та що тепер дві тисячі шістдесят шість крон? Дрібниця. Якщо мені й не пощастило, то в іншому: прогавив африканську богиню з чорного дерева. Хтось приносив її в комісійну крамницю. Шкода, ми розминулися, а ця статуетка поповнила б мою колекцію.

Кельнер приніс вечерю на двох: одному курку під білим соусом, коньяк, другому — яєшню й пиво.

Григор’єв перший покінчив зі своєю стравою. Розплатився з кельнером, підвівся:

— Спасибі за товариство…

— Вам теж, дивна людино.

— Чим я здивував вас?

— Хотілося б подивитись, як вам удається програвати такі значні суми.

— Я їх не лише програю, добродію, а й легко виграю.

— Коли так, то хочу запросити вас в одне затишне місце. Тільки не хвилюйтесь: там вас не напоять і не обдурять. Дві тисячі шістдесят шість крон залишаться при вас. Рівно через годину чекаю з машиною ВР–07245 біля входу до річкового вокзалу.

«РОДИННА РЕЛІКВІЯ»

Вечірні сутінки опускалися на землю, від Дунаю повівало прохолодою. Потім місто огорнула темрява. Під її покровом Григор’єв зустрівся зі своїми охоронцями й наказав чекати в першому пункті на вулиці Високій, а сам разом з Рудо поспішив до річкового вокзалу.

— Коли сяду в авто, залишишся на пристані, — пояснив коротко. — Чекатимеш біля вантажних кас. Будь пильний, не привертай до себе уваги поліцаїв.

Тут вони розійшлися і кожен зайняв своє місце.

Григор’єв здалеку розпізнав відомий уже «опель-капітан». Коли той зупинився, не чекаючи запрошення, відчинив дверцята і сів у машину. Чоловік за кермом дав «газ», авто помчало напівтемною вулицею міста.

— То як? — першим порушив мовчанку власник «опель-капітана». — Не передумали?

— Ви про що?

— Маю на увазі нашу гру.