Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 29

…В одному з нею купе розмістились двоє літніх офіцерів-зенітників. Спробували зав’язати розмову, але супутниця не підтримала її. Сиділа біля вікна стомлена, задумана. Вагон хитало і в такт ритмічно погойдувало пасажирів.

Зенітники заходились грати в карти. Програвали по черзі: то лисий гауптман, то обер-лейтенант. Балачки точилися навколо воєнних подій і домашнього затишку, за яким, видно, скучили ці бувалі у бувальцях німецькі вояки.

Поїзд їхав повільно, немов шукав у дощовій пітьмі зручну стежку.

— Не скоро, мабуть, ця черепаха доповзе до Кракова, — ні до кого не звертаючись, сказала жінка.

— Так, так, — підтримав обер-лейтенант, тасуючи колоду. — Зате менше риску… Ви не бажаєте? — вказав очима на карти.

Пасажирка заперечно похитала головою. Обер-лейтенант почав здавати. Раз, удруге зіграли у брідж. Поїзд ще більше сповільнив хід. Жінка не приховувала досади.

— Заспокойтесь, фрау. Недарма кажуть: поволі їдеш — далі будеш, — це, чи щось схоже на приказку, сердито кинув гауптман.

Німці — один і другий — одразу ж поплатилися за свою відвертість.

— Видно, ви люди зі страху, — обурилась супутнє ця. — Це не личить офіцерам рейху.

— Що ви маєте на увазі? — насторожився гауптман.

— Я маю на увазі ваші настрої…

— Гм… Настрої?

Лисий зенітник ображено засопів, його напарник зітхнув, відкинув набік карти, підвівся.

— Чи відомо фрау, чому цей поїзд простояв на станції півдоби? Ви надмірна оптимістка, та ваш оптимізм не виправданий. Так, так, на нашому шляху висадили в повітря міст, невеликий, але дуже важливий. Це зробив не загін, не десяток бандитів підривав, а один диверсант з татуїровкою на руці: ім’я «Marta» і якір. Його вбили: патруль знищив росіянина-більшовика неподалік місця диверсії, за насипом.

— Чому ви вважаєте, що то був росіянин, а не хтось з місцевих?

— Вранці фуражири брали на луках сіно і в копиці знайшли парашут. Не англійський, не американський, а радянський.

— Давайте краще подрімаємо, — запропонував гауптман і додав примирливо: — Страх і справді поганий союзник. Нам потрібні спокій і відпочинок. Вранці прибудемо до Кракова, а там — чим далі на схід, тим небезпечніше… Війна ж…

— Війна однаково зобов’язує до дії як чоловіків, так і жінок, — озвалась супутниця. — Ми теж боремось проти дорога.

Обер-лейтенант не став більше сперечатися. Іронічно-зневажлива посмішка зникла з його обличчя. Він зібрав і заховав до кишені карти, відкинувся на спинку сидіння й заплющив очі. Гауптман довго шукав сірники. Нарешті, знайшов їх, прикурив сигарету і вийшов у тамбур.

Жінка пильно глянула на офіцера, що задрімав на сидінні, потім перевела погляд на свій плащ, котрий висів поряд із зелено-сірими шинелями. В ньому були зашиті таємні розвідувальні відомості з Берлінського тайника «Сокола». Згідно з наказом Центру розвідниця поспішала до Кракова, щоб відзвітувати про поїздку в Берлін і одержати нове завдання.