Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 59

Дисколіт на малій швидкості йшов над Кайобланко. Під ним розгорнувся справжній океан, що сховав під своєю солоною ковдрою дві третини всієї планети. Дув легкий вітер, і в смарагдових хвилях, що здіймалися наче тугі боки гігантського, важко дихаючого звіра, спалахували крижинками й відразу ж танули сріблясті закрутні. Нічого цікавого.

— Піду провідаю Роберта, — сказала Надія й вийшла з лабораторії.

Ігор нараз подумав, що Чекерс сидить у пілотському кріслі, не встаючи години з другої ночі: чомусь, навіть при найпростішому маневрі, пілоти обов’язково дублюють автоматику. А тут треба було провести гальмування, розстикування, спуск у атмосферу, перехід на вертолітний режим… Причому весь цей час Чекерс сидить сам. Присоромившись власного егоїзму, Ігор увімкнув зв’язок з рубкою.

— Гей, Бобе, як ти там? — покликав він і тут-таки почув цокання каблучків: до кабіни пілота увійшла Надя.

— Авжеж, як ти, Бобі? — повторила його питання дівчина.

Чекерс обернувся, й Надя побачила, що на його гладкому, круглощокому обличчі, якому великі пухкі губи зазвичай надавали скривдженого, буркотливого вигляду, проступив попелястого відтінку наліт. Глибоко посаджені очі опукло відтіняли синюваті мішки.

— Спасибі, нічого, — облизнув губи Роберт.

— Як це «нічого»! — вжахнулася Надя. — Та ти сам на себе не схожий. І взагалі, ти всі ці дні працював мов каторжний, а ми з Ігорем байдики били. Відпочити тобі треба…

— Ось сядемо на першу посадку — відпочину. Добу відсиплятимуся. А поки… — Роберт вибачливо посміхнувся, — поки я не відмовився б від чашки кави.

— Це я миттю, — відгукнулася Надя.

— Слухай, Бобе, — запропонував Ігор по інтеркому, — чого тобі ще шість годин чекати посадки? Йди поспи, а я давай поведу. Мені однаково робити нема що. Та ти не хвилюйся, — додав він, відчувши в мовчанні пілота сумнів, — тут же море. Тиша й спокій, ніяких тобі маневрів: знай тримай курс і нікуди не збочуй. І потім, я ж умію водити такі вози, як наш…

Це Чекерс знав: як еколог, Краснов навчався водінню малих космічних апаратів. Проте дисколіт був кораблем середнього класу, й довіряти штурвал непрофесіоналові Чекерс ніколи б не став — у космосі, на іонній тязі… Але на вертолітному ходу керувати дискольотом міг майже кожен власник любительських прав, тим більше що політ над океаном справді ніякої складності не складає. Крім того, Роберт і справді почував себе втомленим. Тому, обумовивши, що Ігор ітиме на висоті ста метрів і не швидше ста кілометрів на годину, пілот поступився своїм кріслом.

Ігор майже фізично відчував, як в океані під ними вирує, пульсує життя. До прикрості шкода було, що бортовими приладами нічого цього не побачити: програма експедиції не передбачала підводних досліджень, і, природно, зайвої апаратури — ах, як би вона зараз придалася! — на дискольоті не було. Але якщо океанські роботи не заплановані, хіба з цього випливає, що треба летіти мало не під хмарами й навіть не намагатися заглянути в море хоча б одним оком?