Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 60

Спокуса виявилася не до снаги екологові. Ігор запропонував Наді знизитися до десяти метрів над поверхнею, й дівчина, якій уже надокучив одноманітний політ, з радістю його підтримала.

Ігор зрушив штурвал.

Море відразу вистелилося під самим черевом дискольота пінявою мереживною скатертиною й помчало, покотилося назад, піддражнюючи молодих учених блиском риб’ячих тіл, що виплигували з води, знаками питань вигнутих мацаків, які то тут, то там виникали над брижами, бурими колоніями зоопланктону, що покривали часом сотні квадратних метрів, немов вихлюпнуте в океан чорнило…

— Давай зачерпнемо пробу, — запропонувала Надя, й Ігор було приготувався запускати «мисливця», але помітив, що на панорамному оглядовому екрані, до самого обрію зайнятому лише блакитним небом і малахітовим морем, з’явилася чорна цятка.

«Або острівець якийсь, або…» Ігор втиснув у приладову панель клавішу, запитуючи бортову систему. Аналізатор безтурботно підморгнув йому дисплеєм і повідомив, що прямо по курсу наявна крупна біомаса, близько п’ятдесяти тонн. Ігор знову подивився на екран і сам тепер розгледів, що «біомаса» у них на шляху — величезна морська тварина, формою схожа на черепаху.

— Надю, ти її бачиш?! — закричав він.

— Бачу, бачу. Таку громадину не захочеш — помітиш. Вона ж не менша від дискольота. Давай сфотографуємо?

— Обов’язково. Я тебе проведу просто над нею.

— А це безпечно? — щоб чисте було сумління, запитала Надя, вже спішно готуючи фотоапаратуру.

— Не бійся, ми ж плуганимося на десяти метрах, а черепаха над водою підноситься всього на… — Ігор звірився з приладом, — на два з половиною. Сім метрів — прозір.

Краснов ледь зрушив штурвал, підправляючи курс точно на ціль — черепаху, що плавучим грибом розляглася на поверхні. На брудно-сірому панцирі вже розрізнялися клітини гігантських тьмяних пластин. Збоку панцира в отворі, схожому на вхід у печеру, вгадувалася втягнута голова.

Відстань між дискольотом і твариною навіть не скорочувалася, вона просто танула зі стрімкістю опущеної в окріп бурульки.

«Що ж вона голову ховає, боїться, чи що, а чи зніматися соромиться?» — з досадою подумав Ігор, усе ближче підлітаючи до черепахи.

І тут-таки, ніби у відповідь на його жалкування, з-під панцира раптом зметнувся вгору велетенський плоский дзьоб, що складав, здавалося, всю голову черепахи. За дзьобом, немов пожежний шланг за наконечником, гофрованим рукавом потягнулася зморшкувата шия. На вигляд тендітна й худа, в міру наближення дискольота вона ставала все товщою, міцнішою. Це було видовище. І коли Ігор, похопившись, струсив із себе заціпеніння, дорогоцінні миті були вже згаяні: лускаті складки шиї вповзли в екран, а над ліхтарем рубки нависла дзьобата голова з незмигними прорізами байдужих очей.

Все це відобразилося в мозку у Краснова яскравою й неживою миттєвою картиною… Сліпучим ліхтариком спалахнула і згасла думка, що зараз буде зіткнення…