Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 58

— Бобе! — покликав він. — А може, почнемо з Кайонегро? Кажуть, це планета гір. Сто років не лазив по скелях.

Пілот Роберт Чекерс не відповів, але поза його красномовно свідчила, що він зайнятий і його краще не турбувати з дурницями.

— То що ж, на Кайонегро не полетимо? — сумно перепитав Ігор.

— Полетимо. Лише після Кайобланко.

— Ну, давай хоч туди, — зітхнув Ігор. — Тільки швидше б…

— Коли намічено, тоді й прилетимо.

— Гарантуєш?

— Якщо мене постійно не відвертатимуть від праці вчені сновиґайли.

Ігор устав, крутнув обертове крісло, сприкрено махнув рукою і вийшов з рубки. Відтак постояв у нерішучості, не знаючи, куди податися: в лабораторії й справді роботи наразі ніякої немає, спати ще рано, а з рубки Чекерс його майже виставив. «Сновиґайло»! Нічого, сядемо на Кайобланко, подивимося, хто працюватиме, а хто — сновигатиме. Так, але робити справді нема що. «Піду в салон, — подумав Ігор. — Може, там Надя. Хоч побалакаю з нормальною людиною».

Увійшовши до кают-компанії, Ігор побачив, що не помилився: Надія Сереброва, біохімік із його еколабораторії, сиділа в м’якому плюшевому кріслі, затишно підібгавши під себе ноги, руки схрестивши на грудях. Голову її майже повністю приховував відеошолом, лише злегка підфарбовані розтулені губи виглядали з-під його матової півсфери, та пружно вибивалася коротка чорна коса.

— Надійко! — покликав Ігор.

Дівчина не відповіла. Ігор підійшов до крісла, підняв з ворсистої підлоги коробку від відеокасети: «Легенди про майя, ацтеків та інків». Усе… Від фільму її тепер не відірвати. Ігор потинявся ще трохи по кают-компанії, знічев’я зірвав ромашку в квітковій ніші, сунув у коробку з-під «Легенд», посміхнувся й пішов до себе.

Тягар вимушеного неробства для Ігоря й Надії, на їх велику полегкість, закінчився на ранок.

О 6 годині 23 хвилини за бортовим часом Чекерс вивів корабель на орбіту навколо Кайобланко й вимкнув іонну тягу. Ще за годину сорок закінчилося розстикування — дисколіт скинув із себе в декілька разів більшу від нього за масою ношу, яку весь шлях штовхав перед собою. Відокремившись від вантажного причепа, що не лише містив запас пального, склади, майстерні, радіоапаратуру, але й захищав корабель від можливих небезпек у відкритому космосі, дисколіт відразу втратив на автономності й життєздатності. Проте вантаж, майже невідчутний у космічному просторі, в умовах тяжіння, близького до земного, став би непосильним тягарем. Та й у автономного дискольота запас надійності для планетарних умов більш ніж достатній. Одним коротким ударом двигунів пілот скинув дисколіт з орбіти й почав планеруючий спуск. На висоті чотирьох кілометрів, коли атмосфера стала густішою, купол над центральною частиною апарата розсунувся, і звідти з’явилися насаджені на одній осі, один над одним пропелери. Безшумно закрутились у протилежні боки могутні лопаті, і дисколіт відразу ж віднайшов опору й рух.

З цієї миті для трьох чоловік, які досі були лише членами екіпажу, а двоє, можливо, навіть лише пасажирами, почалося виконання екологічної програми. За тиждень, що його план досліджень відводив на кожну планету, їм належало зробити на невеликій висоті обліт планет і здійснити посадки на розсуд еколога. Не надто обширна програма, але їхня група була першою, й вони мали лише скласти попередній огляд, зібрати початкові дані для довгострокової, розширеної наукової експедиції.