Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 61
Григорій Тьомкін
Але, як усі справжні водії, Ігор у критичних ситуаціях умів інстинктивно, не роздумуючи, за частки секунди ухвалювати оптимальні рішення.
— Надю, тримайся! — крикнув Ігор.
Дисколіт слухняно накренився, завалившись уперед, і на всій швидкості встромився у воду перед самою черепахою. За сплеском падіння пролунав глухий удар, дисколіт труснуло, обривисто тенькнула, луснувши, сталь. Відтак закашлявся й затих вертолітний движок, і запала тиша. Пускаючи крихітні шалені бульбашки, по оглядовому склу розповзалася прозора волога блакить. «Ми тонемо», — подумав Ігор. Над рубкою пропливло неосяжне кістяне черево, промайнули і зникли два ряди страхітливих пазуристих ластів. Знову щось дряпнуло по даху.
Борючись із іскрами, що стрибали перед очима, — приклався-таки чолом об панель! — Ігор труснув головою.
— Надіє, Роберте! — покликав він. — Ви цілі?
— Я ціла! — пискнула перелякано Надя. — Йду до тебе.
У динаміку, що пов’язував рубку з каютами, і зокрема з каютою, куди пішов поспати Чекерс, почулося щось гучне й невиразне. Що саме, Ігор з цієї скоромовки не розібрав, але з тону, який не віщував нічого хорошого, зрозумів, що неушкоджений і пілот.
«Вже непогано, — подумав Ігор, — усі живі й здорові. А що наша посудина?» Він подивився на екран і побачив, що дисколіт уже повністю під водою і продовжує, планеруючи, поволі поринати. Краснов стурбовано увімкнув загальний огляд. Унизу починали вимальовуватися розпливчасті обриси дна. Ігор з полегкістю зітхнув: добре хоч, тут неглибоко…
— Добре хоч, тут неглибоко, — вторячи його думкам, промовив у нього за плечем Чекерс.
Голос у пілота, чи то від хвилювань, чи то від чогось іншого, був захриплий.
Ігор обернувся. У дверях стояла Надія, що вже встигла опанувати себе, але все ще з залишками переляку в округлених очах, а поряд з нею — Роберт, насуплений, вируючий обуренням, з червоною пом’ятою смугою від подушки на щоці.
Краснов мовчки піднявся з пілотського крісла; теж не кажучи ні слова, Чекерс зайняв своє місце, поклав долоні на штурвал. І вчасно: з синяви туманним силуетом на екран насувалася загострена підводна скеля. Надія зажмурилася, чекаючи катастрофи, але Роберт вправно почаклував гальмівними площинами, і дисколіт відразу втратив горизонтальну швидкість. Він м’яко слизнув уздовж скелі вниз і, скреготнувши лапами амортизаторів по дну, зупинився. У кабіні стало помітно темніше.
Ігор клацнув вимикачем.
— З приїздом! — із жартівливою безтурботністю почав він, але зустрів такий лютий погляд пілота, що затнувся й почав крутити назад-вперед регулятор освітлення.
— Мало тобі одного подвигу? Вирішив тепер і світло зіпсувати? — не витримавши, вибухнув Чекерс.
За улюбленого шефа заступилася Надія.
— Ну що ти, Бобі! Хіба Ігор навмисне…
— Справді, чого це я! Подумаєш, дав маху. Ну, втопив чоловік ненавмисно космічний корабель, то й що з того?
— Послухай, Роберте, — сказав Ігор, — може, я й розгубився на мить, але все одно іншого виходу в мене не було.