Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 57
Григорій Тьомкін
— Я помирився з Сааді, — сказав Олекса Таламянові. — Він більше не ображається…
— Це зрозуміло, — гмикнув редактор. — Набілеві Сааді віддали належне всі представники роду людського… Але як ви збираєтеся порозумітися з іншими?
— Хто ж інші? — здивувався Олекса.
Про деталі його стихійного розслідування справді знали лише двоє: Сааді — але з ним питання вже залагоджене, і Таламян, якому виконавчий форстанційний кібер дав гіперграму, не дочекавшись повернення Санкіна у призначену годину. Коли після всіх подій цього дня він потрапив на станцію і пригадав про наказ, його «детективна» версія зі всіма розписаними ним барвистими подробицями вже пішла на Пальміру. Олекса хотів послати навздогін спростування, але аварійний флашер був уже використаний.
— Гаразд, товаришу Санкін, — сказав Таламян, змінюючи гнів на ласку. — Гадаю, у вас вистачить мужності вибачитися перед усіма людьми, яких ви незаслужено образили. Це люди нашого, двадцять третього століття, а ви, Олексо, надумали їхні пристрасті міряти детективною міркою трьохсотрічної давності…
На серці в Санкіна полегшало.
Олекса зробив крок до дверей, але редактор зупинив його.
— Олесю, одна деталь у цій історії мені так і незрозуміла. Чому все-таки на Бурцені й Декамповерде не було шоломів? Озеро, яким би хижим воно не було тоді, зірвати шоломи й пробити захист костюмів не могло. Але якщо не Озеро і не хтось із членів експедиції, то що змусило астронавтів до цього? Не самі ж вони, справді, відкрилися! Чи це так і залишиться для нас загадкою століття?
— Хочеш, Рафіку, ще одну версію? Гадаю, безпомилкову, — осмілів Санкін.
— Ну-ну? — зацікавлено звів брови Таламян.
— Бурцен і Аніта були закохані одне в одного, ти знаєш?
— Але до чого тут це?
— А до того! Ніхто їх не змушував вимкнути захист костюмів, вони зняли шоломи самі й… захопилися, вчасно не заблокували захист від псі-випромінювань.
— Та навіщо, навіщо все-таки їм знадобилося знімати шоломи, ти не відповів.
— Тому, товаришу Таламян, — відповів Олекса, подивившись у вікно, — що закохані у всі часи неодмінно цілуються. А робити це в шоломах… досить незручно.
Таламян засміявся, а Санкін вийшов із кабінету і, не в змозі більше стримувати свої почуття, побіг униз сходами, перестрибуючи через сходинки.
КОРАЛИ КАЙОБЛАНКО
Чорне небо, немов оксамитне тло, підкреслювало молочну сліпучість планети, яка фарфоровим блюдцем уляглася посеред екрану. Недалеко від блюдця розмістилася трохи менша блакитнувата розеточка з темними розпливчастими плямами, схожими на грубі, мазками написані квіти.
«Що чекає нас на цих двох планетах?» — укотре спробував угадати еколог Ігор Краснов, удивляючись у диски, що наближалися, які чомусь назвали по-староіспанськи: Кайобланко і Кайонегро — Білий Камінь і Чорний Камінь. Ігоря нараз нестримно потягнуло туди, в чужий, незнайомий світ, щоб негайно, зараз же пережити все, що доля підготувала їхній експедиції.
