Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 98

— Це пророцтво трохи справдилось, — із посмішкою зауважив боцман. — Він тобі пророкував одного друга, а ти маєш уже аж трьох.

— Це правда! Я бачу, що ви пам’ятаєте те пророцтво. Крім того, ворожбит казав, що мій друг ніколи не вимовить жодного слова. Якщо ви після цієї піщаної бурі втратите голос, то його пророцтво справдиться до кінця.

— Не всякий сон збувається, голубе мій. Я пам’ятаю лише добрі віщування, а в погані не вірю, — відповів боцман, намагаючись здаватися бадьорим, хоча не був у захваті від слів свого товариша.

Розмовляючи, він оглядав вузький яр у пошуках безпечної схованки. Нарешті він побачив глибоку нішу в прямовисній стіні.

— Тут ми кинемо якір і перечекаємо піщану бурю, — сказав боцман, зупиняючи втомленого коня.

Вершники швидко зняли сідла з коней і прив’язали їх арканами до кущів. Потім, роздягнувшись майже догола, посідали на гарячій землі й притулились до скелі, яка досить добре захищала їх від гарячого вихору та в’їдливої пилюки. Страшенна спека й утома після гонитви за ему зморили Томека, і він, поклавши голову на сідло, незабаром заснув. Тепер боцманові не треба було приховувати своєї тривоги. Він ретельно витер хустинкою натомлені очі й сорочкою закутав свій карабін та штуцер Томека, щоб уберегти зброю від червоної пилюки. Зробивши це, боцман ліг на гарячу землю й почав розмірковувати над тим, як вийти а неприємного становища, у якому він опинився разом із хлопцем, котрого доручили його опіці.

Час минав. Хмари червонуватої пилюки, гнані гарячим вітром, повили степ сірим туманом. Поступово споночіло. Зірки ледве виднілися крізь туман і «давалися маленькими, тьмяними вогниками.

Ранок, що настав, не приніс змін. Боцман розділив залишки води між спраглими кіньми. На деякий час вони заспокоїлись. Полягали на землю під прямовисною стіною яру, заховавши голови від набридливої пилюки. Мисливців також мучила спрага. Томекові манірки давно вже спорожніли, а в боцмана залишалося не більше склянки чаю з ромом. Час від часу він пропонував хлопцеві ковтнути кілька краплин, але сам не зазирав до манірки вже багато годин.

Томек виявився добрим товаришем у нещасті.

Сам розподіляв рештки їжі, не скаржився на голод і спрагу й не згоджувався, щоб опікун віддавав йому свій мікроскопічний пайок.

— Ми — друзі, і я нізащо не погоджуся, щоб ви терпіли голод та спрагу через мене, — серйозно мовив Томек. — Адже мені треба їсти менше від вас, бо я набагато молодший.

Знову настала спекотна, виснажлива ніч. Друзі довго не могли заснути. Коні, які потерпали від спраги, поводилися дуже неспокійно. Мисливці лежали, думаючи про те, яку тривогу, мабуть, спричинила їхня невдала прогулянка. Вони були переконані, що піщана буря примусила також Вільмовського перервати полювання. До цього часу його напевно вже повідомили про відсутність Томека та Новицького на фермі. Немає жодного сумніву, що вони негайно почали розшук. Пригнічені невеселими думками, друзі зрештою поринули в неспокійну дрімоту.

Іржання коней і тупіт копит раптово перервали їхній сон. У цю ж хвилину вони почули протяжне виття й миттю підхопились на ноги.