Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 97

— Гайда за ему, якщо хочемо вийти звідси живими! — крикнув боцман і, припавши до гриви коня, міцно вдарив його арканом.

Та це було зайвим. Коні, немов зрозумівши увесь жах становища, вихором помчали в бік пагорбів, серед яких зникли швидконогі ему.

Страшний неспокій охопив боцмана. На морі він почувався як удома. Знав, що треба робити під час шторму, умів боротися з циклонами й тайфунами, але зовсім не знав, як урятувати себе й хлопця від смертельної небезпеки, яку несла з собою пилюка, що її гнав вітер із глибини Центральної Австралії.

Тим часом коні з неймовірними труднощами наближались до пагорбів. Гаряча пилюка вихорилась у повітрі, змушувала людей і тварин заплющувати очі, коні щохвилини спотикалися на твердій, потрісканій від спеки землі. Але через деякий час коні стали бігти рівніше й швидше. Боцман розплющив очі. На превелику свою радість, він констатував, що вони опинилися в невеликому яру, який трохи захищав їх від настирливої пилюки, гнаної вітром. Боцман став заспокоювати свого товариша:

— Ну, братику, не журись! Мабуть, зупинимося тут під скелею й перечекаємо бурю. Погано, що з нами немає твого батька або хоча б Бентлі. Вони принаймні знали б, що робити в такій ситуації.

— А пан Смуга? — запитав Томек тремтячим голосом, витираючи почервонілі очі.

— Навіщо він тобі? — нетерпляче запитав боцман..

— Мені просто цікаво, чи знав би він, що зараз треба робити.

— О, він, звичайно, відразу відчув би, де собака заритий, — відповів боцман похмуро.

— А ви хіба не знали?

— Так, братику, про що тут багато говорити! Признаюся — не знав! Найкраще, мабуть, буде перечекати бурю в цьому яру.

— Ваша правда, ми повинні перечекати цю бурю тут, — погодився Томек. — Мені доводилось читати, що піщані бурі в Сахарі інколи засипають цілі каравани. Найкраще було б знайти якусь печеру. У мене повні очі й рот пилюки. До того ж, тут гаряче й душно. Я гадаю, що Стьорт загинув би тут від спеки та спраги.

Боцман перестав витирати очі хустинкою й з тривогою запитав:

— А хто він такий той Стьорт?

— Один з австралійських першовідкривачів. Мені про нього розповідав Бентлі. Стьорт навіть причесатися не міг, тому що рогові гребінці полопалися від спеки. На щастя, у мене металевий гребінець!

— А що трапилось із цим мандрівником?

— Йому загрожувала сліпота, й він згодом помер від виснаження, — пояснив Томек.

— Тьфу, до лихої години! Гарна мені втіха!

— Шкода, що вже немає в живих нашого славетного мандрівника, — вів далі хлопець. — Той напевно зумів би довести нас до табору.

— Кого це ти знову вигадав?

— Я кажу про Павела Стшелецького.

— Припини згадувати всіх мерців, — сердито урвав його трохи забобонний моряк. — Цим ти можеш накликати на нас біду.

— Не бійтеся, з нами нічого не трапиться!

— Ти в цьому впевнений?

— А ви хіба забули про ворожбита з Порт-Саїда? Він мене не застерігав перед піщаною бурею, отже, з нами нічого не трапиться. Мені цікаво лише, що він мав на увазі, коли казав, що я знайду те, чого інші даремно шукатимуть.