Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 100

— Годиться! Хто спить, той не думає й відновлює сили, — похвалив боцман Томека, втішений добрим самопочуттям хлопця.

Вони лягли, поклавши голови на сідла. Заплющили стомлені очі. Моряк був радий, що його молодий товариш не усвідомлює загрозливого становища, а там часом Томек, ховаючи обличчя перед другом, мовчки ковтав сльози. Він боявся смерті від голоду та спраги, із сумом згадував батька, який, не зважаючи на піщану бурю, уже напевно кинувся на пошуки.

«Як тільки вщухне гарячий вітер, ми пішки підемо до табору, — вирішив він про себе. — О, якби тут були батько чи Смуга!»

Нарешті втома взяла гору над сумними думками. Сон стулив йому повіки, але навіть уві сні його мучила тривога. Приснилась страшна буря на морі. Сліпучі блискавки панахали небо, били громи… «Алігатор» щохвилини заливали величезні хвилі.

Томек стояв на палубі й віддавав накази переляканому екіпажеві. Аж раптом величезна хвиля накрила палубу, й судно зникло в морській глибині. Він хотів кричати, але вода залила йому рот…

Він прокинувся, відчувши, що його тягнуть за руку. Страшний сон відразу розвіявся. Але шум хвиль не припинявся. Навіть сідло, яке заміняло подушку, було мокре, а по обличчю Томека текла вода.

«Боже мій, я збожеволів від спраги!» — злякано подумав Томек.

Нараз він почув гучні слова боцмана:

— Уставай, братику! Проклята країна! Щойно в нас язики висихали від спраги, а тепер нам загрожує утоплення. Ми перебуваємо в руслі якоїсь висохлої річки. Тікаймо звідси, бо потопимось, як щури!

Томек остаточно прокинувся зі сну. Отже, це справді шуміла вода! У них тепер ціла річка води. Але часу на зайві балачки не було. Боцман подав йому штуцер і свій карабін.

— Бери пукавки, а я візьму сідла! — крикнув він. — Тікаймо звідси якомога швидше! Чуєш, як вода шумить яром?

Томек схопив свій одяг і швидко рушив за боцманом, який ніс на плечах сідла. Під ногами в них захлюпотіла вода. Дощові струмені приємно охолоджували розгарячілі тіла. Але небезпека наростала з кожною хвилиною, бо рівень води підіймався з жахливою швидкістю.

— А щоб тобі… — вилаявся боцман, намагаючись перекричати шум води. — Ми не встигаємо вибратися з яру!

— Спробуймо видертися на пагорб, — порадив Томек.

Стіни ущелини були дуже стрімкі, а темрява не давала змоги знайти зручне місце, де можна було б видертися на гору. Вода сягала вже Томекові до пояса. Нарешті боцманові вдалося знайти більш пологий схил. Спочатку він допоміг Томекові вибратися на безпечне місце, а потім подумав про себе. Кинув сід ла на землю. Сів поряд із Томеком і запитав:

— Ну й що, пане Стшелецький? Ми розсихалися без води, як старі бочки, а тепер трохи не втопилися в річці.

— Ваша правда, в Австралії навіть гратися не можна без перешкод. Тут усе відбувається навпаки. Хтось казав, що тут не вистачає води… — пробурчав Томек. — Дивна країна… Про всяк випадок не називайте мене більше іменем покійного мандрівника.

Забобонний боцман негайно замовк. Їхню небезпеку посилювали блискавки, які розривали чорні хмари. Степом перекочувався глухий гуркіт грому. Дощ лив без перерви, як із відра. Гарячий північно-західний вітер відчайдушно змагався з бурею, що насувалася з півдня.