Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 96

— Так, так, а потім біжать незграбно й важко, як качки. Вистачить доброго коня й нагайки, — іронічно хихикнув боцман. — На цих шкапах ми їх не доженемо!

— У нас іще багато часу, варто спробувати, може, нам удасться їх здогнати, — переконував його Томек.

Вони ще майже дві години гналися за ему, які, озираючись час від часу, мчали на північ.

— Мабуть, треба вертатися, — розчаровано сказав Томек. — Я втомився, до того ж стає щораз гарячіше.

— Парко, як у лазні, — визнав боцман, — але й у птахів, напевне, спітніли хребти. Бачиш? Один із них почав відставати.

— Нарешті, нарешті! — зрадів Томек. — Це, мабуть, самець. Бентлі казав, що самці ему слабкіші, їдьмо швидше!

Він пришпорив поні, але коник лише гнівно струснув гривою. Боцман арканом змусив свого коня пришвидшити біг. Поні потрюхикав за ним. Їм знову вдалося наблизитися до ему. Птахи, побачивши, що переслідувачі опинилися зовсім близько, панічно знову помчали вперед.

— Ну й дурні ж ці птахи! Воліють гасати степом, аж поки Кларк не вб’є їх нагайкою, ніж потрапити до рук порядних варшав’ян, — обурився боцман. — Проте, якщо ми на конях так утомилися, то і їм, напевне, не краще.

Ему намагалися повернути на схід. Боцман із Томеком легко заступили їм дорогу, й ему знову побігли на північ.

— Ну й спека! — захекався Томек.

— Дійсно, припікає щораз дужче! — додав боцман.

— Гм, нічого дивного. Адже ми наближаємося до екватора.

— Ти щось плутаєш, братику! — нетерпляче кинув боцман. — Гарячий вітер дме на нас із заходу.

— Це означає, що він дме зі середини континенту.

— Тепер ти влучив у самісіньке яблучко, — похвалив його моряк. — Жар пашить, немов із розжареної печі. Навіть коням це не подобається. Вони ледь плентають ногами.

— Ему зупинились! — закричав Томек. — Тепер ми їх напевно зловимо!

— Щось мені все це не подобається, — занепокоєно сказав боцман. — Глянь-но, братику, в повітрі з’явилось марево від спеки!

— Так, діється щось дивне. Спробуймо, одначе, наблизитись до ему. Вони, мабуть, уке не зможуть бігти довго.

Приострожені коні побігли швидше, але в цей момент гарячий вітер посилився. На західному обрії з’явилася червона хмара. Відстань між мисливцями й страусами зменшилася до кільканадцяти метрів.

— Ми їх зараз піймаємо! — зрадів Томек.

Але ему, немовби набралися нових сил, раптово кинулися в напрямку близьких пагорбів. Через кілька хвилин вони залишили здивованих мисливців далеко позаду.

— Пошили нас у дурні, — гнівно сказав боцман. — Ми їх ніколи не впіймаємо. Ти знаєш, що все це означає? Ці начебто дурні птахи тікають від піщаної бурі, що наближається.

Боцман не помилявся. Із заходу до них сунув густий туман. Тепер він із трьох боків швидко наближався до вершників. Це з глибини континенту гарячий вітер ніс хмару дрібненької, червонуватої пилюки. Тільки-но піщана буря захопила двох мисливців-невдах, вони відразу зрозуміли своє становище. Дрібна пилюка засліплювала коней, засипала вершникам очі, набивалась у ніс, вуха, проникала через одяг до тіла. Коні почали від жаху й натуга хропти. Червонуваті хмари пилюки затягли все небо. Степ огорнув морок. Раптом стало важко дихати. Різкий порив гарячого вихору вдарив по вершниках і конях.