Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 43

«Алігатор» тремтів під ударами вихору, іноді занурювався у хвилі, здавалося, по самі вершечки щогл, важко боровся за своє існування. Він перетинав величезні хвилі, які виростали перед ним, лопастями гвинта, лягав то на правий, то на лівий борт, скрипів усіма снастями, важко підіймаючись на гребені водяних валів, і важко спадав у провалля, що розкривалося між хвилями, але не піддавався страшній стихії.

Здавалося, що суцільна стіна дощу цілком з’єднала чорні хмари, які вкривали небо, з поверхнею океану, що бризкав піною. Хоча був полудень, на морі запанувала темрява, й на кораблі засвітилися вогні.

Томек судорожно тримався за бильце дивана, прикріпленого до стінки, й зі страхом дивився через ілюмінатор на палубу, на яку раз по раз обрушувалися тонни води. Вільмовський обійняв сина й притис до себе, бо корабель перевалювався по хвилях, мов м’ячик, займаючи найнесподіваніші положення в просторі. Йому загрожувала загибель.

Вільмовський уважно стежив за поведінкою сина. Він бачив, що Томек зусиллям волі намагається подолати страх. Різкі стрибки корабля й сильна хитавиця викликали в хлопця запаморочення й нудоту. Він сильно зблід.

— Томеку! — вигукнув Вільмовський, намагаючись перекричати ревіння бурі. — Тобі треба негайно лягти. Ти ще не звик до такої хитавиці. У каюті тобі, безперечно, стане краще.

— Добре. А що буде зі мною, якщо ми раптом почнемо тонути? — голосно відповів Томек, відчуваючи, що його охоплює щораз більша слабкість.

— Нічого не бійся! Хоча «Алігатор» і не новий корабель, така буря нічим йому не загрожує. Він уже не раз переживав циклони, урагани, тайфуни, це його давні знайомі. Можеш спати спокійно, поки кораблем керує такий досвідчений морський вовк, як капітан Мак-Дугал. Немає жодної небезпеки, а сидячи тут, ти тільки змучишся від цієї шаленої хитавиці.

Вони ледве пробилися вузьким коридором. Обережно спустилися трапом і, нарешті, опинилися в каюті Томека. Вільмовський турботливо допоміг синові роздягнутися, поклав його в ліжко, накрив ковдрою й застебнув пояси безпеки, щоб під час сну хлопець не впав на підлогу.

Незабаром Томек відчув полегкість. Блідість поступово сходила з його обличчя.

— Ну як, тобі краще? — запитав батько, помітивши рум'янець на щоках сина.

— Краще, значно краще, — підтвердив Томек.

— Постарайся заснути. Коли прокинешся, бурі вже не буде.

Не встиг Вільмовський закінчити фразу, як до каюти, немов бомба, влетів боцман Новицький. Він хотів щось сказати, але, кинувши погляд на Томека, стримався. Лише хвильку подумавши, він вигукнув:

— Ну й гойдалка! Цілком як на каруселі в Біланах!

— Циклон, жахливий циклон! — вигукнув Томек.