Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 41

— Розкажіть, будь ласка, мені про неї.

— Це сумна історія, Томеку. Там, де ми полювали на тигрів, один із них дуже непокоїв тубільців. Не було такої ночі, щоб він не викрав бодай одну голову худоби з загорожі. Не допомагали пастки на грізного розбійника. Селяни викопували ями, на дні яких забивали гострі палі. Усі спроби вбити хижака закінчувалися трагічно для мисливців. Нарешті у відчаї вони звернулися до мене з проханням убити цього тигра. Якось уночі я зробив на нього засідку поблизу загорожі.

— Чому, крім вас, більше ніхто не взяв участі в цьому небезпечному полюванні?

— Мене супроводжував тільки провідник, індієць. Тубільці не мали доброї зброї, а тигр, на якого ми полювали, був досвідченим розбійником. Він підкрадався до нас у повній тиші. Якби не хвилювання худоби в загорожі, ми б його зовсім не помітили. Грізний блиск очей тигра я побачив лише тоді, коли він підійшов до мене на відстань не більше п’яти метрів. Вражений несподіваною появою тигра, я вистрілив надто поспішно. Після пострілу запанувала тиша. Провідник, знаючи, як влучно я стріляю, почав шукати вбитого звіра, хоча я попередив його, що не певен, чи влучив у тигра. Він, однак, стверджував, що, якби я схибив, тигр уже кинувся б на нас. На його думку, тиша свідчила, що тигр убитий. Він розмірковував цілком логічно, але переконати мене не міг. Я радив зачекати. На жаль, індієць мене не послухав і рушив на пошуки.

Через кілька секунд я почув жахливий крик індійця, від якого в мене аж мурашки пробігли по шкірі, і жахливе ревіння тигра. Я кинувся на допомогу, тримаючи напоготові заряджений карабін. Минуло лише кілька секунд, але коли я прибіг на місце трагедії, тигр буквально шматував мого провідника. Я побачив лютий блиск очей цієї бестії. Я вистрілив, і хоча цього разу був цілком упевнений у влучності пострілу, тигр не випустив із пазурів своєї жертви. Побачивши, що тигр вищирив ікла й схилився над тілом сердешного провідника, я всадив приклад карабіна в його роззявлену пащу. Тигр скочив на мене. Я впав під вагою його тіла. Але, на щастя, це були останні секунди його життя. Лежачи на мені, тигр здригався в передсмертних корчах. Нарешті він затих назавжди.

— І з вами нічого не трапилося? — запитав Томек, захоплено дивлячись на Смугу.

— Власне кажучи, нічого в порівнянні з трагічним випадком, що трапився з моїм провідником.

— Але ж ви були поранені!

— Тигр розірвав мені пазурами ліве передпліччя. Я пролежав у гарячці майже два місяці, мені загрожувало зараження крові. Поглянь! — Смуга закотив короткий рукав сорочки.

Томек побачив глибокий, нерівний шрам від плеча аж до самого ліктя.

— Але ж це жахливо! — прошепотів він.

— Жахливою була тільки смерть мого провідника. На жаль, він був необережний. Ми знали, що бенгальські тигри дуже небезпечні. Виявилося, що моя перша куля попала йому в череп трохи вище очей. Якби ми терпляче зачекали до ранку, нещастя не спіткало би провідника.

Томек важко зітхнув. Він подумав, що треба мати велику відвагу, аби полювати на таких кровожерливих бестій. Через хвилину він знову звернувся до Смуги.