Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 42

— Мені здається, що в Австралії немає тигрів.

— Єдиний хижак, який зустрічається в Австралії, — це дикий собака динго. Тільки тому батько відважився взяти тебе в експедицію. Проте не журись, Томеку, ти чудово проведеш свої канікули.

— Я такий радий, такий радий! — вигукнув Томек. — Я був би ще більше радий, якби ви пообіцяли взяти мене колись із собою пополювати на… тигрів.

— Коли виростеш, я візьму тебе обов’язково.

— Ви справді обіцяєте це мені?

Смуга ласкаво погладив Томека по голові й сказав цілком серйозно:

— Обіцяю це тобі, Томеку!

Мандрівники повернулися на борт «Алігатора». Тварин повантажили без усяких пригод. Слона перев’язали широкими пасами, після чого за допомогою корабельного крана його було перенесено на корабель і поміщено в загорожу поруч із верблюдами; клітку з тигром поставили в окремому відсіку, щоб він своєю неспокійною поведінкою не дратував інших тварин.

Після обіду поповнення запасів вугілля було закінчено, але «Алігатор» знявся з якоря й покинув затишну пристань у порту Коломбо лише при срібному світлі місяця.

VII

МІЖ ЦИКЛОНОМ ТА ІКЛАМИ ТИГРА

«Алігатор» на всіх парах плив на південь у напрямку до екватора. Спека ставала нестерпною, в каютах було неймовірно душно, тому наші мандрівники охоче проводили вечори на палубі.

Томек уважно стежив за зірками Південної півкулі. Особливо його увагу привернули п’ять зірок, що яскраво сяяли на небі. Батько пояснив йому, що це сузір’я має назву Південного Хреста й у Південній півкулі відіграє в мореплавців таку саму роль, що й Полярна зірка, розташована в сузір’ї Малої Ведмедиці, — в Північній півкулі, тобто вказує їм шлях.

Третього дня після відплиття з Коломбо гарна до цього часу погода почала змінюватися. На горизонті з’явилася маленька, чорна, неначе смола, хмарка. У повітрі запанувала дивна тиша, а поверхня океану здибилася короткими, злими хвилями.

Капітан Мак-Дугал перший помітив хмару, яка швидко росла на горизонті. Він негайно почав давати відповідні накази. Пролунала команда: «Всім бути напоготові!» Свистки офіцерів і тупіт ніг матросів, що бігли на свої місця, стривожили Томека. Він вискочив на палубу й підійшов до батька.

— Що трапилося? Чому всі так метушаться? — стурбовано запитав.

— Капітан попередив, що наближається буря, — відповів Вільмовський. — Смуга пішов перевірити, як прив’язані тварини, тому можемо помилуватися початком танців на морі. Мені здається, що нам не вдасться уникнути циклону.

— Що таке циклон? Наскільки я пам’ятаю, це поняття якось пов’язане з тиском повітря? — почав пригадувати Томек.

— Циклонами називаємо центр ядра низького тиску, що виникає під впливом гарячого повітря, куди з усіх боків дмуть вітри. Швидкість циклонів незвичайна. У цих географічних широтах вони викликають сильні зливи, а часто навіть бурі, — пояснив Вільмовський.

І справді, незабаром важкі, грозові хмари вкрили все небо. Перші великі краплі дощу відразу обернулися в суцільні потоки води, що полилися з неба. Різкий порив вітру сильно скаламутив усю поверхню моря. Вдарила буря. Дощ лив безперестанку. Вільмовський із Томеком сховалися в кают-компанії й через ілюмінатор спостерігали боротьбу стихій. Море скаженіло в божевільному танці. Величезні хвилі, з верхівок яких сильний вихор зривав пластівці білої піни, кидали кораблем на всі боки. Хвилі підіймалися спереду, ззаду, з лівого й правого борту, змішувалися в якомусь дивному хаосі, люто крутилися, утворюючи величезні, пінисті вири.