Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 118

Уздовж парапетів приготувалися стрільці. Добре навчили британці свою тубільну піхоту, жодна куля не пропадає марно у сипаїв, які захищають своє місто.

«Білі Сорочки» близько. Їхні ясно-сірі мундири темні від пилу й пороху. Гарячкуючи, вони біжать уперед.

«Бери індійця на штик! — учили їх британські офіцери. — Сипай сильний у перестрілці і в артилерійському бою. Штикового бою не витримує індієць».

«Білі Сорочки» біжать уперед, уже не слухаючи команди. Їхні діди піввіку тому брали цю фортецю, — тепер настала їхня черга.

Інсур-Панді не ховається в бліндажі, його висока постать в білій чалмі, в червоному поясі, що перетягує вже немолодий товстуватий стан, його довге волосся видно далеко з вишки бастіону.

— Шайтан! — кажуть про нього купці в місті. — Перевертень! Кулі не беруть його.

— Куля мене не бере, як і петля! — кричить Інсур.

Стрільці на стінах чекають: нехай «Сорочки» підійдуть ближче.

Ось уже видно їхні обличчя, темні від порохового диму, сині від малярії. «Нелегка вам була, саїби, служба на нашій землі, а ми і не кликали вас до себе…» Бах!.. Ба-бах!.. Бах!..

Перші з «Сорочок» вибігли на гребінь високого валу й одразу впали, скинувши догори руки. Їх зупинили влучні сипайські кулі. За першими біжать дальші, ще й ще, уперто вибігають на гребінь і скочуються в рів. «А-а, глибокий фортечний рів, ви самі, британці, звеліли нам копати глибше».

Ось «Сорочки» тягнуть штурмові драбини за собою, але один за одним падають ті, що несуть драбини, і більше не встають. Ні, кілька штурмових драбин, дві-три, усе-таки встигли приставити до протилежного схилу.

«Сорочки» видираються по них, з рушницями напоготові кидаються до пролому. Згори по них б'ють картеччю з стіни, з круглих башт кидають ракети, свинцевою зливою летять кулі з бійниць.

«Сорочки» вже коло самого пролому, знизу підіймаються ще і ще, але тут їм назустріч з лютим виттям, з примкнутими штиками, з кривими ножами хмарою вибігають сипаї.

«Де-е-е-ен!..» — Це Лалл-Сінг повів своїх аллігурців у контратаку.

«Де-е-ен! Де-е-е-е-ен!» — чути бойовий клич індійців. Ось вони зімкнулись і пішли в штики.

Інсур дивиться згори.

Молодець Лалл-Сінг! Ось його жовта чалма мелькає далеко попереду, ось він зчепився з високим на зріст солдатом британцем, і солдат скочується назад у рів, його мундир почервонів від крові. Здригнулись «Білі Сорочки», королівські солдати ладні відступити під шаленим натиском повстанців, але позаду чути нові крики, весь схил горба, вся рівнина потемніла від чорних кудлатих шапок, — це гурки Непалу вийшли на допомогу королівським солдатам. Хмарою ідуть вузькоокі дикі жителі гір, хвилею підкочуються до пролому, за ними нові й нові, і з диким криком, шаленою ордою, потіснивши сипаїв, починають вливатися в широкий пролом.

А там, правіше, могутньою колоною ідуть сікхи, високі на зріст, бородаті, в голубих і червоних тюрбанах. Кашмірський бастіон зустрічає їх картеччю, але густо летять кулі з передніх рядів, Інсурові каноніри один за одним виходять з ладу. Ось йому підбили одну гармату, другу, купи землі навернуті на бастіоні. Ядра летять звідкись зліва, загорілись дошки бліндажа; осліплені димом, задихаючись, вибігають люди. Інсур не ховається за прикриття, він стоїть на стіні, високий, у червоному поясі.