Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 117

Штурм був призначений на восьме. Але рано-вранці восьмого вересня найбільша гармата, разів два глухо охнувши, раптом замовкла, неначе їй забили клоччям горлянку. Виявилося, що битий щебінь та гравій домішано до пороху, виготовленого для заряду.

Генерал Вільсон звелів забрати від гармат усю тубільну обслугу. Замість індійців поставили британських солдатів. Артилеристів не вистачало, — брали з піхоти і навіть з кавалерії. Старі кавалерійські офіцери, які ніколи в житті не знали іншої зброї, крім пістолета, кортика й шаблі, бабрались у землі, вивчаючи похмуру вдачу великих облогових гаубиць і швидкострільних мортир.

На світанку одинадцятого вересня по знаку, поданому ракетою, велика двадцятичотирьохфунтова гаубиця передової батареї відкрила вогонь по місту. За нею вступила й решта гармат.

Смертоносний гарматний вогонь ринув на фортечну стіну, парапети, бастіони, наріжні башти, могутні північні укріплення Делі.

Снаряд за снарядом гупав у фортечну стіну, розбиваючи тверду, як граніт, кам'яну кладку. Надвечір два глибокі проломи зяяли в північній стіні, біля Кашмірського та Річкового бастіонів.

Цілу ніч не спали в таборі британців, готувалися до штурму. Офіцери намотували по дві й по три мусульманські чалми поверх кепі, сподіваючись цим уберегти голови від влучних сипайських куль. Солдати перевіряли гвинтівки, наповнювали фляги свіжою водою. Удосвіта при світлі факелів солдатам прочитали наказ генерала: «Битися до останнього, — наказував генерал. — Полонених не брати! Кожного індійця — чи буде він при зброї, чи беззбройний — заколювати як бунтівника. В цій війні не буде полонених — кожного вбивати без пощади!»

«Жертв буде багато! — попереджав генерал. — Поранених з бою не виносити, — людей занадто мало. Нехай чекають на місці поранення. Якщо ми переможемо — надамо допомогу. Якщо нас розіб'ють, нехай поранені приготуються до найгіршого».

Розділ сороковий

Штурм

Трьома колонами підуть британці на місто. Середню, центральну, колону поведе сам Нікольсон, лев Пенджабу. «Білі Сорочки» підуть попереду. «Старі Білі Сорочки» лорда Лейка хочуть взяти реванш за недавні поразки.

Атака почнеться з сигналом горніста, при першому промені сонця.

Сипаї не сплять на бастіонах, сигнальники ждуть на спостережних постах. Цілу ніч повстанці закладали камінням глибокі пробоїни в стіні, підтягували гармати до головного пролому, розставляли людей.

Лалл-Сінг з своїми аллігурцями став коло пролому; на вишці Кашмірського бастіону вартує Інсур.

Сонце сходить, перші димні промені падають на рівнину.

Сонце освітлює купол, зубці й башти приреченого міста.

Пронизливо грає ріжок. Це сигнал Шістдесятого полку королівських військ.

Курява й дим хмарою здіймаються за Хребтом. Війська рушили в атаку.

— До гармат!.. Приготуватись! — командує Інсур.

На Хребет збігають перші ряди. «Білі Сорочки» попереду.

— Середній фас, вогонь!.. — командує Інсур.

Вступають гармати. Гуркіт, гул, з свинцевим скреготом летить картеч.

«Сорочки» уже біжать зі схилу горба; падають одні, набігають нові. Правіше — пенджабські сікхи могутньою колоною, в червоних і синіх тюрбанах. Сікхів веде Нікольсон.