Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 120

Повстанці незабаром отямились і погнали ворога назад. Третя колона відступила до північної стіни, з'єдналася з другою і першою, і знову на ділянці коло північної стіни, поблизу християнської церкви, закипів відчайдушний бій.

Гармати британців, поставлені на бастіони, поливали розплавленим металом близькі й далекі провулки. Весь купол церкви Сент-Джемса порешетили кулі, навіть хрест на церкві був збитий гарматною пальбою.

Мирні жителі, які не встигли втекти, сховались в підвалах, у склепах, у підземеллях храмів.

У нарядній білій будівлі європейської резиденції, що прилягала до шахового палацу з північного боку, зібралися жінки, діти, старі. Дженні давно вже не стерегли. Ніхто не звертав на неї уваги в цьому величезному місті, яке, стікаючи кров'ю, відстоювало своє існування.

Котрий уже день Дженні слухала стомливий, рівномірний гуркіт, тяжкі удари ядер і близькі вибухи гранат.

Наїжуючись штиками, уперто відстрілюючись, вулиця Черевичників, вулиця Килимарок, вулиця Садів, будинок за будинком повільно поступалися британським з'єднаним військам, які просувались уперед.

Сипаї розділилися на окремі загони й билися кожний на своїй ділянці, уперто відстоюючи кожний дім, кожну вулицю. Британці наступали трьома колонами, весь час підтримуючи зв'язок між собою.

Повстанці повільно відходили до центру міста, кожний крок поливаючи своєю кров'ю. Надвечір сімнадцятого вересня, на сьомий день штурму, тільки третина міста була зайнята обложниками. Головні укріплені пункти: Арсенал, палац і форт Селімгур залишалися в руках повстанців.

Помічника Макфернея, молодого мусульманина, що тямив в медицині, вбило осколком снаряда. Шотландець працював один, він не спав четверту добу. Поранені прибували. Не вистачало ліжок, поранених клали вже прямо на підлогу; вся мозаїчна підлога була залита кров'ю, а санітари несли все нових і нових. Легкопоранені приходили просто з бою, їм перев'язували рани, і вони знову йшли в бій.

Стрілянина не стихала і вночі. Шалена канонада бушувала по всіх вулицях центру й східних кварталів. Хлопчаки прибігали з вулиці й приносили вісті: Арсенал тримається, здалася вулиця Садів, бій точиться вже коло Великої Мечеті.

На восьмий день штурму полковник Гарріс звелів поставити свої гармати на розі вулиці Зброярів. Звідси, як на долоні, видно було весь фасад величезної споруди палацу і ошатний білий з колонами будинок резиденції, що прилягав до палацу з лівого боку.

— По лівому крилу палацу — вогонь! — скомандував полковник Гарріс.

Гарматні снаряди вдарили по кутку двору, по терасі, по покрівлі білої споруди.

Жінки й діти стовпились в західному кутку двору, біля стіни. Знайома Дженні індіанка Дарінат, постеливши в затінку циновку, запросила Дженні сісти. Вона принесла води й поділилася з Дженні своєю ранковою їжею.

В цей день у будинку не розпалювали вогню, навіть пораненим не приготували гарячої страви. Дарінат насипала в долоню Дженні жменьку сушених кукурудзяних зерен.

Зерна були яскраво-жовтого кольору і тверді, як металеві намистини. Дженні ледве вдалося розжувати дві-три кукурудзинки. Дарінат показала їй, як розмочувати зерна у воді, нагрітій на сонці, а потім розминати в маленькій дерев'яній ступці. Вона дала їй своє відерце й показала, де брати чисту воду.