Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 115

— Що ж, я добре вибрав свого лазутчика, дочко, — посміхається батько. — Сідай на камінчик, посидь, часу в нас багато.

— Що ти, батьку!.. Старий уже давно спустився, він піде на той бік. Ти не знаєш, який він хитрий.

— Я знаю, які хитрі підземні переходи. Старий не швидко йде під землею і, куди б він не повернув, усе одно прийде до бастіону.

— Закладали міни при Віндхам-саїбі, знаємо, — хрипить Шайтан-Ага, підморгуючи Інсурові.

Обидва спускаються вздовж внутрішнього боку бастіону, повернутого до міста, і зникають у проваллі поміж камінням.

Минає багато часу; вже блідне небо на сході, коли Інсур з товаришами повертаються наверх.

Інсур несе когось, перехопивши коло пояса, і кидає на землю, як лантух ганчірок.

— Обшукайте його! — сказав Інсур.

У поясі в чоловіка міцно зав'язаний згорнутий у трубку і двічі запечатаний лист голубуватого персидського паперу. Інсур ламає печатку.

«… Повір мені, генерале-саїбе, зірка моєї душі, повір у чистоту мого серця… Хіба твоя королева не була і моєю повелителькою довгі роки?.. Найсмиренніший із слуг Вікторії-ханум, я за щастя вважаю вернути собі її колишню милість. За першим твоїм знаком, генерале-саїбе, я ладен відкрити солдатам королеви підземний хід з мого палацу під Кашмірські ворота…»

Інсур опускає руку з листом. Він блідий.

— Лист шаха генералу Вільсону!.. Слідом за листом з пояса сиплються золоті монети. Старий кидається їх збирати. Від жадібності й страху у нього тремтять руки, справжні сльози течуть з хворих, роз'їдених виразками очей.

Рунджіт, старий сержант, з презирством дивиться на нього.

— Так ось кому платить золотом худий саїб, — каже Рунджіт.

Розділ тридцять восьмий

Зрада в палаці

— Намак-Харам!.. Зрада!.. Зрада в палаці!.. Сам Бахадур-шах перекинувся до ферінгів!..

— Зрада!.. Шах Делі хоче обійти повстанців. Він засилає листи у ворожий табір!..

Сипаї бігали по мармурових залах палацу, потрясаючи зброєю:

— Де вони, радники Бахадур-шаха?.. Зрадники, що ламають братську сіль!

— Зрадникам не буде пощади!

— Я вирву їм очі, синам безчесних матерів!.. — кричав, потрясаючи кривою шаблею, Лалл-Сінг.

Сипаї металися в покоях палацу, серед розкиданих подушок, перевернутих жаровень, наляканих слуг.

Чорний євнух-африканець, з жовтим фарбованим волоссям, в оранжевій пов'язці на стегнах, з ніг до голови натертий пахучою олією, ліг на порозі жіночої половини.

— Не можна! — жестом показував євнух. Лалл-Сінг, схопивши за слизьке від олії плече, відкинув євнуха вбік і гидливо витер руку об широкий пояс.

— За мною, сипаї! — гукнув Лалл-Сінг.

На жіночій половині вони знайшли Бахадур-шаха, що тремтів од страху, в шароварах і серпанковій чадрі його дружини. До шаха приставили сторожу, його і Зейнаб-Махал, старшу шахову дружину, замкнули в підвалі палацу.

Мірза-Могул, син шаха, пихатий, огрядний, у парчевому халаті, в білосніжній чалмі, вийшов до повстанців із своїх покоїв.

— Геть звідси, сипаї! — гримнув Мірза. — Хто дав вам право порядкувати в шаховому палаці?

— Мовчи, син єхидни! — відповів йому Лалл-Сінг. — Ти теж був ладен відчинити ворота саїбам, щоб урятувати свою шкуру!