Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 111

Ассан-Улла підвів очі.

— Він хоче, щоб повелитель відчинив солдатам генерала хід до міської стіни, світло душі!..

Принц мовчки кивнув головою.

Ассан-Улла дочитав листа.

«Погодься, великий шах, і ми допоможемо тобі звільнити місто від влади паскудних сипаїв, відродити в давній величі славу твоєї династії, а старшому твоєму сину, Мірзі-Могулу, подаруємо всі права наслідного принца».

— Він обіцяє тобі права на престол, світло душі!..

Принц усе ще мовчав. Він опустив повіки над чорними тьмяними очима, ніби обдумуючи щось.

— Де старий, що приніс листа? — по хвилі спитав принц.

— Я наказав дати йому попоїсти. Він чекає.

Принц неквапливо підвівся, дістав з ніші в стіні невеличку шкатулку з вигадливо різьбленою покришкою, обережно висунув бокову стінку й заховав листа на друге, потайне дно шкатулки.

Ассан-Улла запитливо звів брови над злегка припухлими темними проникливими очима.

— Ти не велиш мені прочитати цього листа повелителеві, світло душі? — спитав Ассан-Улла.

Але принц, посміхнувшись, поставив шкатулку назад в нішу.

— Навіщо турбувати шаха? — сказав принц. — Хіба ми з тобою не знаємо, що треба відповісти ферінгам?

Полум'я в бронзовому світильнику затремтіло, вогняний язичок з ясно-жовтого став червонуватим і почав гаснути з шипінням. Ассан-Улла поправив гніт, потім поклав перед собою смужку Тонкого цупкого, як банановий лист, персидського паперу, присунув срібну посуду з тушшю.

— Моя рука стала твоєю рукою, світло душі!.. — сказав Ассан-Улла.

Принц продиктував йому листа. Потім вийняв з іншої шкатулки важку чорну печатку — точний зліпок з шахової печатки — і двічі приклав до згорнутого в трубку паперу.

Ассан-Улла вийшов у сусідню кімнату і тут голосно плеснув у долоні. Чорний слуга-африканець у жовтій пов'язці навколо стегон нечутно ступив на поріг босими ногами. Слуга взяв листа і так само безшумно зник.

Принц з Ассан-Уллою ще довго сиділи в башті, радячись. Ніч була задушлива, після півночі линув дощ. Вони немовби чекали цього. Під завісою дощу й темряви, пригасивши світильник, принц з лікарем безшумно пройшли до задньої стіни палацу, яка виходила на ріку.

Ассан-Улла відкинув дерен на одній з кам'яних плит, що застилали двір. Удвох з принцом, узявшись за кільце, вони трохи підняли плиту, відсунули її й спустилися вниз, у потайний хід. Ріка билась об гранітну стіну палацу десь дуже близько, над самими їхніми головами. Одно відгалуження підземного ходу йшло під річку, до форту Селімгур, інше звертало на північ і вело до міської стіни, до Кашмірських воріт. Ассан-Улла обережно засвітив вогонь, і вони з принцом уважно оглянули глибокий спуск, висічені в твердому грунті східці, підземні кріплення склепінь, потім погасили світло й повернулися в башту.

Ніч. Пізній місяць повільно хилився до обрію. Після півночі пройшов короткий дощ, жінки винесли на покрівлі тази, глечики, щоб зібрати воду. Місячне світло дрібниться на срібних боках глечиків, на зап'ястях жінок. Змучені спекою люди лежать покотом, як трупи.