Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 110

Бірманський гонг ударив на воротах палацу — північ. Хтось підійшов у темряві до садової огорожі. З-за високого вороха скошеної трави на Лелу уважно дивився якийсь чоловік. Цей чоловік прийшов звідти ж, звідки й вона, тільки іншою дорогою і трохи пізніше. Чи він помітив її у вечірньому сутінку, в плутанині білих наметів? Можливо й помітив. Він старий, але очі у нього дивляться зірко, він добре бачить і в темряві.

Лела вийшла з воріт. Старий провів її поглядом. Він бачив, як дівчина, перетнувши широку площу, звернула у вузький провулок за Великою Мечеттю. Дві старі килимарки живуть у провулку, вони добре знають Лелу. Вона вирішила ніч провести у них, а рано-вранці, коли зміняться дозори, піти до батька.

Простеживши, куди пішла Лела, старий через пролом у кам'яній огорожі пробрався у просторий палацовий двір.

Високі стіни палацу кидають густу тінь, двір темний, але старий іде впевнено, ніби вдень: у палаці йому знайомі всі входи й виходи.

Сьогоднішній день був жаркий, але й ніч не принесла прохолоди. Небо, як нагрітий вогнем задушливий синій купол, перекинулось над задиханим приреченим містом. Розпечена за день земля вночі віддавала Тепло. Ні свіжого подуву, ні вітерця не долинало з навколишньої рівнини. Здавалося, Джамна струмує не воду, а розплавлене срібло в нагрітих берегах.

Шукаючи прохолоди, люди виходили на повітря, піднімалися на пласкі кам'яні покрівлі, виносили свої постелі і спали під відкритим небом.

Лела зібрала з долівки циновки, розстелила їх на покрівлі й лягла поруч з жінками свого будинку.

* * *

В південно-східній башті палацу, що дивилася на темну річку, при світлі бронзового світильника двоє людей схилилися над аркушем паперу, розбираючи хитромудре плетиво персидського письма. Незважаючи на східну барвистість мови і на обов'язкові в такому посланні шанобливі компліменти, лист був короткий і по-європейськи діловий. У ньому чувся владний голос англійця.

«Ми знову звертаємось до тебе, великий шах, надія твоєї країни!» — так починався лист.

— Це Руджуб-Алі писав під диктовку свого пана, — сказав Ассан-Улла. — Саїб сам поставив унизу свій підпис. Поглянь, світло душі!.. — Він простягнув листа принцу.

«Вільям Ходсон», — чітко було виведено латинськими літерами під текстом листа.

Руджуб-Алі, тубільний офіцер, мусульманин, був помічником Ходсона і його правою рукою по Корпусу тубільної розвідки.

Що ж пише Ходсон-саїб?

«Ми знову звертаємось до тебе, великий шах, надія твоєї країни. Наша добра королева погоджується повернути тобі свою колишню милість. Не втрачай щасливої нагоди, подай нам докази чистоти свого серця. Скільки разів, наймудріший з шахів, ти шкодив собі тим, що не слухався британців! Дай відповідь генералові, чи згодний ти, по знаку з табору, відчинити доблесним британським військам підземний вхід з твого палацу до Кашмірських воріт…»