Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 40

Біля вахмістра в кімнаті сидів один з тих жандармів, що допитували Альбіну.

— Ви ж самі Ганку викрили, — зауважив він.

— Але Ганка був лише знаряддям.

— Зачекайте, чоловіче! — розгнівався вахмістр, він бухнув по столу кулаком і підскочив. — Тут установа, а не корчма. Тут ви мусите думати, що говорите. Ми розслідуємо злочини. І не любимо, коли хтось лізе до нашого ремесла. Є у вас докази? Наведіть докази!

— Ганка сьогодні вранці сам сказав мені все…

— А де він тепер? Можемо ми його допитати?

— Кажуть, що його застрелили при спробі втекти.

— Ну от, будь ласка. Для чого ж тікати, коли він тільки безпорадна жертва? І як ви потрапили до нього?

— Як? Випадково…

— Дивний це випадок. Розмовляти із злочинцем незадовго перед тим, як його схопили. Вам самому треба було б поберегтись. Ще які докази проти барона? Тільки не кажіть мені ні про якого Будду, котрого самі ніколи не бачили і навіть не знаєте, що. воно таке.

— Він хотів купити Павлатову крамницю, — мовив учитель непевно. Тепер йому й самому було зрозуміло, що він поспішив. Не треба було сюди приходити. Голан мав рацію. Без доказів вони завжди будуть на боці Риссіга.

— Якщо хтось вирішив купити крамницю, це ще нічого не доводить. Тим більше, що ця дівчина не збирається її продавати. Мене вже кілька чоловік питали, дають вісімдесят-сто гульденів за цю халупу. Отож подумайте добре. Якщо ми складемо протокол, доведеться вас негайно затримати і передати у Брод для розслідування. Я таких речей терпіти. не можу. І якщо ви все вигадали, це коштуватиме вам два місяці за фальшиве звинувачення і наклеп… Ну то як? Почнем писати? Ви наполягаєте на своїй заяві?

Красл помалу підвівся, насупився, здалося йому, що в нього болить голова.

— Ні, ви маєте рацію. Я поспішив…

— Голова у вас запаморочилася від слави, пане вчителю! — зітхнув полегшено вахмістр і взявся повчати розсудливим тоном: — Мало вам одного вбивці, якого ви викрили. Вирішили ще більше відзначитися. Ось такі наклепи і породжують нових бунтарів в окрузі, зрозуміло? Але ж ви, сподіваюсь, не бажаєте бути серед них? Все-таки ви освічена людина. — Він провів Красла до виходу із стражниці. — Я б вам порадив їхати додому. Незабаром одержите подяку від поліцейського управління за те, що допомогли нам. Але киньте ви далі сушити над цим голову. Для нашої професії потрібна тверда вдача, а у вас її немає. Ви все берете надто близько до серця, вас це хвилює, ви не вмієте зберегти спокій. Їдьте додому відпочити.

— Дякую за пораду, — мовив Красл, йому стало соромно. Як можна було діяти так нерозважливо, адже це ставило під загрозу його нових друзів. Він поводив себе, як справжній дурник. Вахмістр все ще говорив. Уже вдруге щось повторював.

— Бо якщо не виїдете, я змушений буду взяти вас під нагляд. І щоб ніяких дурниць не було більше з вашого боку. Якщо самі не візьметесь за розум, я змушений буду вислати вас до Праги під конвоєм.

— Це що, погроза?

— Це порада. Порада старшого і досвідченішого друга. Їдьте додому, любий пане. І ніде не розповідайте про ці нісенітниці.