Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 38

— Зовсім ні. Аж ніяк не згоден…

— Was? — запитав Фуксман, який розумів тільки німецьку, а до того ще й недочував. Рисоіг швидко перекладав йому.

— Er stimmt nicht!

— Warum? Drei Hundert?

— Триста гульденів? — повторив за ним барон.

Красл не здатний був слова вимовити, тільки крутив головою. Він весь аж трусився. Від люті аж почервонів. Правду-таки Ганка казав. Хочуть купити крамницю і розібрати її цеглина по цеглині, щоб знайти таємничого Будду. Ось вони, убивці Павлати і отруйники цієї дівчини. Він ладний був кинутись на Риссіга або заплювати йому очі. Але барон був надто кремезний і тримав себе надто по-світському.

— Не розумію, чому ви не згодні, справді, не розумію. Дівчина хвора, ні про що не може турбуватись. І грошей нема в неї жодного гульдена.

— Вона закохалася тут, — Красл випалив перше, що спало на думку. — Мусить зачекати свого хлопця.

— Ви маєте на увазі Голана? Радите їй, щоб вона пішла за бунтівника і злочинця?

— Альбінко, ти любиш його? — Дівчина кивнула головою, в очах — сльози.

— Але пані Риссіг до мене страшенно добра…

— Кого ж ти більше любиш — Ярека чи пані Риссіг?

Це було вже занадто для барона. І він підвищив голос:

— Хочеш вчитися у Броді, стати панночкою, а потім вийти заміж за пражанина, може, навіть до Відня поїхати, чи хочеш залишитись тут і продавати цикорій для тутешніх голодранців? Хочеш торгуватися тут з людьми за гріш чи піти за багача?

— Was? — знову голосно запитав доктор Фуксман. — Was? Ich verstehe nicht. — Цього разу на нього ніхто вже не звертав уваги. Він стояв у кутку, в руках — службові папери і печатка, наполоханий більше, ніж Альбінка.

— Ти мусиш вирішити, Альбінко, — сказав учитель, вклавши в ці слова всю ніжність, на яку він був здатний. — Залишитися вдома, чекати на свою любов, жити дружно з сусідами чи піти в світ, де, може, ніколи не зустрінеш справжнього кохання?

— Така красуня? — зауважив барон.

— І до самої смерті будеш мучитись від докорів сумління.

— Через якогось злочинця? А хто вам продасть товар до крамниці? Всі солідні комерсанти боятимуться продати вам навіть голову цукру, якщо вийдеш за такого розбійника. — Барон явно перестарався, цього йому не варто було говорити.

Альбїна обережно відклала набік пергаментний аркуш, поряд обережно поклала ручку з пером, на якому ще не висохли чорнила. Потім подивилася на вчителя.

— Ви маєте рацію, — мовила вона. — Ярек не розбійник.

Барон закляк на місці, потім копнув стілець ногою.

— Божевільна дівка! А ви, ви небезпечна людина, Красле. Ви не грайте зі мною. Досить вже з мене вартих витівок. Sie Verrater, Sie… — І він вибіг у коридор, ляснувши дверима. Фуксман залишився ще на хвилину. Потім поправив свій комірець, щось пробурмотів і обережно, майже навшпиньки, вийшов.

— Де твій одяг, Альбінко? — вчитель хутенько відчинив скриню. — Мусиш як швидше тікати звідси. Голан уже вдома. Тільки нікому жодного слова. — Він коротко розповів їй про все. Незабаром вони вийшли з кімнати. Сьогодні вона вже трималась чудово. Забрала, на всякий випадок, з собою всі ліки, що їх привіз їй лікар Риссіга.