Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 39

3

На сходах вони зустріли пані Риссіг, яка несла, перекинувши через руку, довгий рожевий халатик.

— Поглянь, Альбінко, що я для тебе знайшла… Це халатик, він як новий. — Видно було, як він подобається дівчині. — З бантами…

— Дякую вам, пані Риссіг, за все вам дякую, але таку розкіш удома я не зможу носити, а тут я більше не хочу залишатися. Прощавайте…

А Красл тим часом міркував, чи знає ця стара жінка про негідні вчинки свого сина. Адже кажуть, що вона з кращої родини, ніж Риссіги, її батько був відомий празький лікар. За молодих років чудово грала на роялі. Ще й досі, кажуть, ходить вона до місцевого костьолу акомпанувати хорові. І на вигляд вона така ласкава. А втім, після всього, що сталося, Красл не вірив уже нікому.

Біля вартівні на них чекав Риссіг. Він вибачався і, хоч як це не дивно, поводився цілком мирно. Безперечно, він обдумав уже все.

— Розумію вас, панночко. Чого люди не роблять заради кохання. Я також навіть заздрю вам трішки. Сам я мусив зректися свого власного кохання через цю фабрику. Коли вам щось потрібно буде, з радістю допоможу вам у всьому.

Він простяг їй банкнот. Красла це обурило, але Альбіна спокійненько взяла його, ще й руку хотіла поцілувати.

— Дякую, пане.

«Поводить себе, наче служниця», — подумав Красл і від люті закусив губи.

— І перед вами також я хотів би вибачитись, учителю, — вів далі барон. — Не буду нав'язувати вам свою карету, якщо не бажаєте. Але тепер ви, мабуть, і самі збираєтесь їхати?

— В мене є час.

— Що ж ви збираєтесь тут робити, коли вбивцю вже схопили?

Красл спочатку не зрозумів. Пробелькотів щось у відповідь. А Риссіг навмисне не поспішав з повідомленням, спокійненько обрізаючи віргінську сигару.

— Так, так, схопили його. Сьогодні вранці в Ліберці. Переховувався в одній віллі.

— Ганка?

— Ну, звичайно. Хто ж іще? Ви мали цілковиту рацію. Думаю, що вам тепер можуть запропонувати посаду в поліції…

Красл гарячково міркував, чи можливо це.

— І Ганка признався в усьому?

— На це вже не було часу. — Барон саме розкурював сигару. — Хотів тікати, і в нього змушені були стріляти.

— Ви хочете сказати, що його вбито?

— Звичайно. Так воно, мабуть, і краще. Який, питається, суд у нашій державі наважився б помилувати за подвійне убивство?

— Так. — Красл відчував, як до очей підступають сльози. Він майже крикнув баронові в обличчя: — За два вбивства шибениця забезпечена!

Він згадав лише про Ганку з Павлатою. А решта?

VIII. ЗВИНУВАЧЕННЯ

1

В жандармерії вирішили, що він збожеволів.

— Заспокойтесь, не кричіть, сядьте, пане вчителю. — Вахмістр витирав спітнілу лисину. — Звинуватити барона у двох вбивствах і спробі отруєння! Може, вам недобре? Ви розумієте, що ви говорите? Покликати лікаря?

— Повторюю вам, що я звинувачую барона Риссіга, сваговського фабриканта, в тому, що він або сам убив, або ж наказав застрелити крамаря Павлату, він звелів робітникові Ганці отруїти Альбіну Павлату, а коли той виказав його, усунув небажаного свідка… пишіть, чому ви не пишете, панове?