Читать «Велике плавання» онлайн - страница 50

Не встиг я вивести один рядок, як пан знову чогось увійшов у каюту. Я чув його подих за своєю спиною і чекав, що ось-ось почую з його уст похвалу. Він мовчав. Я збентежено оглянувся.

— Я знову зробив не те, що треба? — спитав я ослаблим голосом.

Пан, поклавши мені руку на плече, мовчки почав перегортати корабельний журнал у зворотному напрямку.

— Дуже цікаво… — нарешті вимовив він. — У тобі, Франческо, відкриваються все нові й нові якості!

Я мовчав. Не стане ж пан хвалити мене, як Антоніо Тульпі, за те, що я можу підробити чий-небудь підпис.

Ні, він хвалити мене не збирався, а звелів мені марно себе не переобтяжувати.

— Серед моряків мало каліграфів, — сказав він, усміхаючись. — Пиши так, як ти пишеш звичайно, не намагайся копіювати мій почерк. Мені важливо, щоб корабельний журнал вели дбайливо. Більше мене ніщо не турбує.

Я захоплено взявся до роботи. Якщо так, я постараюсь писати якнайакуратніше.

Працював я зараз уже машинально, не задумуючись над тим, що переписував. Лише інколи, коли втомлювалась рука чи потрібно було загострити перо, я зупинявся і перечитував написане. Так, наприклад, у четвер, 13 вересня, в адміраловому щоденнику було записано таке:

«Тим самим шляхом пройшли на захід 33 ліги. Течія супротивна».

А поруч дописано:

«До журналу занести 28 ліг».

17 вересня пан відзначає у щоденнику, що вода в Морі-Океані майже прісна, погода сприятлива і тиха, і все це свідчить, що ми наближаємося до землі. І тут дописано:

«Заносити до журналу не слід».

Боже мій, боже! В який раз я вже одержую підтвердження того, що у найважчі свої хвилини пан знаходить у собі сили вести спостереження над Північною зіркою або наявністю у воді солі. Жаль тільки, що все це він залишає при собі, а не відкриває усіх таємниць нам, як це завжди робив на кораблі синьйор Маріо, а в Генуї — наш добрий синьйор Томазо. Занісши всі потрібні записи до журналу, я пішов нагору — розшукати Орніччо або хоча б синьйора Маріо, щоб вони розтлумачили мені все незрозуміле. Навіщо адміралові знадобився цей подвійний рахунок віддалей…

Одначе друг мій, стрівшись зі мною на палубі, вислухав мене і заявив, що інакше пан чинити й не може.

— Тільки ти поменше мели язиком про все це, — додав Орніччо. — Не всі так сліпо довіряють адміралу, як ми з тобою! Адже ж адмірал присягався Христом і Мадонною, — пояснив Орніччо, — що ми ось-ось доберемося до Індії. Він і зазначає менші віддалі, щоб марно не розбуркувати команду. А записи, звичайно, не повинні вестися його рукою: якщо, бува, хтось запідозрить, що він неправильно вів корабельний журнал, він завжди зможе звинуватити іншого!.. Ні, ні, Ческо, — закричав Орніччо, побачивши, певно, моє засмучене обличчя, — я пожартував. Просто пан наш, адмірал, хоче, щоб він, лише він один, був першовідкривачем західного шляху в Індію… Ось наш журнал і повинен збити з пантелику тих, хто надумає рушити слідом за адміралом!