Читать «Велике плавання» онлайн - страница 49

Я звірився з адміраловим щоденником. Без сумніву, трапилась якась помилка — у щоденнику тремтячою рукою адмірала було виведено:

«Вівторок, 11 вересня. Весь день пливли своїм шляхом і пройшли 20 ліг. Бачили уламки 120-бочкового корабля, але не змогли їх виловити. Вночі пройшли також 20 ліг».

Господи, до чого ж ці нерівні рядки, ці п'яні літери були не схожі на звичайний — твердий і гарний — почерк адмірала! Якби не його характерні «А», «Н», і «Т», можна б подумати, що записи в журналі до 10 вересня і в щоденнику після 10-го вели різні люди.

Я перегорнув аркуш щоденника. Далі адміраловою рукою записано:

«Середа, 12 вересня, йшли тим самим курсом, пройшли за добу 33 ліги».

Це більше скидалося на правду. За дві доби — 73 ліги, але ж ніяк не 53!

Я вже ладен був звернути увагу пана на ці прикрі помилки синьйора Ніньйо, як раптом побачив у адміраловому щоденнику праворуч ледь помітні приписки:

«Занести в журнал 11 вересня: вдень — 15 ліг, вночі — 16 ліг».

А проти середи, 12-го:

«Пройшли за добу 22 ліги».

Та що ж це я?! Пан звелів мені переносити в журнал цифри, що стоять праворуч. Пілот, очевидно, також одержав таке ж розпорядження. Одначе, щоб одігнати всілякі сумніви, я ще раз запитав пана, якими цифрами мені слід керуватися.

— Я звелів тобі перенести в журнал цифри, що стоять праворуч, — дуже тихо і виразно мовив адмірал.

Але з того, як до його щік почала повільно припливати кров, я зрозумів, що справи кепські. Пам'ятаючи недавню пригоду з картою, я промовчав, а пан говорив далі вже дещо лагідніше:

— Синьйору пілоту я змушений був диктувати, а на твою кмітливість можна покластися…

Розділ VI

КОРАБЕЛЬНИЙ ЖУРНАЛ І АДМІРАЛІВ ЩОДЕННИК

Я мовчки заглибився в роботу. Спочатку, щоб не збитися, на окремому аркуші записав усі потрібні мені цифри, потім почав переносити в журнал. Постоявши кілька хвилин за моєю спиною і, певно, задоволений моєю роботою, адмірал вийшов.

І тут мене знову охопили сумніви.

Почерк у мене від природи нерівний і нерозбірливий. Це сталося тому, що в житті мені доводилося мало писати. Зараз, майже щоденно ведучи записи у своєму щоденнику, я потроху починаю виробляти стійкіший і красивіший почерк.

Треба сподіватись, що коли ми повернемося в Європу, я стану справжнім ескрівано.

Але поки що в Європу ми ще не повертаємось і почерк у мене ще не вироблений. Потрібно, однак, сказати, що коли я не вельми поспішаю, то цю ваду свою можу надолужити з надміром: у майстерні Антоніо Тульпі я засвоїв не лише мистецтво гравера, але й навчився, на бажання замовців, переносити на срібло або на мідь їхні підписи або їхні вірші з такою точністю, що самі замовці не могли відрізнити свій підпис чи написаний ними сонет від моєї копії. Майстер Тульпі навіть пожартував якось, що я зможу розбагатіти, підробляючи підписи на векселях, якщо тільки не потраплю за це до в'язниці.

Записи в корабельному журналі, занесені моїм власним почерком, навряд чи справили б приємне враження. Скопіювати рядки щоденника, виведені хворою, тремтячою рукою адмірала, було б мені найлегше, але ж не для цього він мене покликав. Можливо, він чув від Орніччо про це моє вміння, і зараз мені потрібно скористатися з нього і скопіювати справжній почерк пана? І я вирішив після 10 вересня вести записи в корабельному журналі так, щоб найпильніше око не змогло їх відрізнити від записів, зроблених доти звичним почерком адмірала.