Читать «Велике плавання» онлайн - страница 52

Якось Орніччо покликав мене.

— Йди-но сюди, Франческо. Послухай нашого проповідника.

— Ви дурні і темні люди! — казав Яньєс Кріт, звертаючись до гурту матросів. — Про що ви можете мріяти? Про те, щоб купити козу чи корову, щоб полагодити дах хліва. А пан адмірал покаже нам країну, де люди їдять на сріблі й золоті, а жінки вісім разів обмотують свої шиї перловим намистом.

Помітивши, що очі слухачів спалахнули жадобою і цікавістю, Яньєс Кріт змінив свій тон на глузливий і зневажливий:

— Ти, Санчес, із твоїми кривими ногами, мабуть, станеш справжнім краснем у вбранні з тонкого індійського шовку, а коли ти, Хуане Роса, приладнаєш золоті шпори до своїх смердючих чоботищ, всіх дівчат з Могери зведеш з розуму. Ти, богомольний Діасе, звичайно, пожертвуєш не одну тисячу мараведі на церкву святого Георгія, якщо лиш тебе, як це часто буває, не навернуть в Індії в магометанство. Тобі, Хуане Родріго Бермехо, напевне, буде подаровано дворянство, бо ти так хочеш відзначитися, що аж зі шкіри пнешся. Уявляю, як корчитимуться від сміху бундючні синьйори при дворі, коли ти протьопаєш своїми незграбними ножищами по мавританських килимах, щоб пасти до королевиної ручки. Чого ж ви насуплюєтесь знову? Невже ви знову не задоволені? Але заждіть, адмірал — людина рішуча, і він вас навчить розуму…

Матроси тільки похитували головами у відповідь на його слова. Наші запаси провізії танули з кожним днем, і це не могло не турбувати кожного з учасників цього надто важкого плавання.

Ми зустріли синьйора Маріо на східцях, що ведуть у каюту адмірала. Орніччо попросив секретаря приділити нам кілька хвилин.

— Синьйоре Маріо, — сказав він, — коли я слухаю балаканину Хуана Яньєса, мені здається, що він потай глумиться з матросів і з адмірала. Було б добре, коли б йому заборонили вести такі розмови.

— Що, невже він осуджував адміралові дії? — занепокоєно спитав секретар. — Або, може, він підбурював команду до непокори?

— Навпаки, — відповів я, — він вихваляє хоробрість і рішучість пана й обіцяє матросам золоті гори, але мені здається, що після його розмов у людей зникає бажання добиратися до Індії…

— Дурниці! — відповів секретар. — Хуан Яньєс ні до чого поганого досі не був втручений. І ти просто трохи заздриш йому, бо пан виділяє його з-поміж матросів. Краще б наглядали за Таллерте Лайєсом. Між матросів ширяться якісь чутки про адміралову карту. І це, безсумнівно, справа його рук.

Справді, я вже від кількох матросів чув, що адмірал користується якоюсь завороженою картою, але, одверто кажучи, не зважив на це. Що ж до того, як я ставлюся до Хуана Яньєса Кріта, то, можливо, синьйор Маріо каже правду. Мені стає прикро, коли я бачу, як рвучко скидає він капелюха при появі адмірала або стрімголов кидається піднімати яку-небудь загублену паном річ. І коли я чую, як прихильно розмовляє з ним пан, почуття, яке охоплює мене, дуже скидається на заздрощі.

6 жовтня «Санта-Марія» зустрілася з «Пінтою». І Алонсо Пінсон окликнув адмірала. Він запропонував змінити курс на південний захід.