Читать «Велике плавання» онлайн - страница 31

— Ах, це ти, Бригітто! — зітхнув він полегшено. — Бідолаха, я й забув тебе нагодувати.

То була довга голуба ящірка, яких багато водиться в околицях Генуї.

Втретє засунувши руку в кишеню і не знайшовши ключа, він, ляснувши себе по лобі, сказав:

— Але ж двері я й не замкнув, бо ключа загубив ще три дні тому.

Крім секретарських обов'язків, адмірал мав намір доручити синьйору де Кампаніллі збирати і класифікувати рослини і злаки в Індії та на островах, а також спостерігати звичаї тамтешніх тварин, птахів і риб.

Увійшовши до кімнати секретаря, я переконався, що неможливо було вибрати кращої людини для цієї мети. Столи, крісла і підвіконня захаращено уламками різнокольорових каменів, засушеними живими квітами і всіляким гаддям, що зберігалося в банках. На тарелі посеред столу лежав жмут коріння чи сухих стеблин якоїсь рослини.

— Дайте тут лад, — звелів синьйор Маріо, — і влаштовуйтесь зручніше.

Я негайно схопив бридкий жмут коріння, маючи намір викинути його за вікно, але синьйор Маріо ухопив мене за руку.

— Обережніше, друже, це і є єрихонська троянда, привезена з Святої Землі. Це найдивовижніша рослина з усіх, які мені доводилось бачити.

Вважаючи, що синьйор Маріо сміється з нас, ми з Орніччо перезирнулись, а синьйор Маріо налив у таріль води. Як же ми здивувались, коли, прибравши кімнату і підійшовши до жалюгідного жмута коріння, побачили, що на наших очах рослина викинула довгі яскраво-зелені пагінці і розляглася на всю таріль.

— Ось як природа оберігає рослини цього посушливого й убогого краю! — сказав синьйор Маріо. — Рослина немов припиняє життя на деякий час, щоб ожити знову від однієї краплини вологи.

Це був день, коли я вперше почув слово «природа».

Розділ XII,

У ЯКОМУ ФРАНЧЕСКО ДІЗНАЄТЬСЯ ПРО ДИТЯЧІ І ЮНАЦЬКІ РОКИ АДМІРАЛА КРІСТОВАЛЯ КОЛОНА

Синьйор Маріо міг би нам розповісти багато цікавого про звірів, птахів і риб, але, оскільки він знав адмірала зі шкільних років, нам захотілось довідатися детальніше про дитинство і юність нашого пана.

Синьйор Маріо не називав адмірала інакше, як Голуб, ба навіть Голубок.

— Коломбо дуже поширене прізвище в Лігурії, — сказав секретар. — У кварталі Шерстобитів у Генуї я знав шістьох Коломбо. З перших же років життя було зрозуміло, що його не задоволить доля ремісника. Цей босоногий хлопчак з Віко-Дрітто-Понтичеллі був завжди гоноровитий, як іспанський гранд. І я не пам'ятаю жодного його наміру, якого б він не здійснив.

Пригадуючи, що пан ще в Генуї казав про свій давній рід мореплавців, ми сказали про це синьйорові Маріо, на що той тільки махнув рукою.

— Це дивна людина, — сказав він. — Я не гадаю, щоб Голубок був брехуном, але інколи він говорить як одержимий. Слова сиплються з нього, мов горох. І треба покликати десять вчених, щоб відрізнити, де брехня і де правда. Адмірал — син простого шерстобита, який не міг прогодувати сім'ю своїм ремеслом і був змушений утримувати ще й гральний дім. Ой Голубочку, Голубочку, — додав добрий синьйор Маріо, зітхаючи, — високо ти злетів, де ж то ти сядеш!