Читать «Велике плавання» онлайн - страница 165

Стурбований звістками про заворушення індіанців, друг наш вирушив слідом за нами. Захворівши в дорозі, він змушений був повернути в Харагву, але послав Гуатукаса в Ізабеллу попередити адмірала, що готується повстання індіанців.

Звістка про це глибоко схвилювала мене.

— Як?! — вигукнув я. — Знаючи, що ми десь тут поблизу, Орніччо, однак, вирушив у протилежний бік?

Гуатукас уважно подивився на мене.

— Орніччо білий, — сказав він, — і в мешканців Ізабелли біла шкіра. У мешканців форту святого Фоми також. У їхніх жилах тече однакова кров, а мій народ червоний, і Каонабо, і Гуаріонех, і Веєчіо — червоношкірі, і в наших жилах тече однакова кров.

Бачачи, що я не розумію його, він спробував пояснити:

— Каонабо підбурив своїх воїнів проти білих, а його дружина Анакаона — сестра мого батька і сестра Веєчіо…

— Ти хочеш сказати, — промовив я, — що Веєчіо вирішить виступити разом з Каонабо?

Хіба це може статися? Хіба Веєчіо не послав тебе з подарунками до адмірала?

— Коли твій друг там, — відповів Гуатукас, — касик слухає його порад і велить своїм воїнам орати землю і ловити рибу. Але коли йому розповідають про індіанських дітей, затоптаних кіньми білих, він озирається навкруги і шукає свій лук.

Я зрозумів зі слів юнака, що Орніччо доводиться постійно заступатися за своїх білих братів перед войовничим Веєчіо. Для того, щоб відвернути увагу касика від подій в Ізабеллі, мій друг вирішив просити адмірала спорудити у горах Харагви фортецю для захисту людей Веєчіо від воїнів-карібів, які час від часу висаджуються на берегах Гаїті. З цим дорученням і був посланий Гуатукас до адмірала.

Я довідався від юнака, що друг мій ходить в індіанському одязі, що він навчився грати на гуайарі — однострунному індіанському інструменті.

— Він складає нашою мовою пісні, — сказав Гуатукас з гордістю, — а пісні живуть довше, ніж люди.

Але з усього сказаного найбільше вразила мене звістка про те, що у мого друга відросла за цей час невелика чорна борода. Як я не намагався, але не міг собі уявити Орніччо бородатим.

Гуатукас розповів мені, що індіанців його племені дуже настрахала звістка, що повернулися білі, бо вони не хочуть і слухати про те, щоб Орніччо їх залишив.

— Можливо, він перебуває у них як полонений? — занепокоєно спитав я.

При цьому синьйор Маріо і Гуатукас, перезирнувшись, розсміялись.

— Твій брат — великий вождь у моїй країні, — з гордістю сказав юнак. — Йому підлягає великий загін індіанців. Орніччо навчив червоношкірих користуватися самострілами, і народ Веєчіо тепер підкорить усіх своїх ворогів.

Ця остання звістка мене здивувала і засмутила.

— Індіанці Еспаньйоли, — сказав я, — не знали досі, як користуватися зброєю. І чи не сам Орніччо раніше радів, що вони, як діти, не розуміють призначення меча або шпаги? Навіщо він зараз сам намагається їх вивести з цього райського стану?

— Вже до нього подбали про те, щоб індіанців вивести з цього райського стану, — гірко обізвався синьйор Маріо. — Зніми-но зі стіни план острова, — звернувся він до мене. — Треба пояснити тобі що і як.