Читать «Велике плавання» онлайн - страница 159

— Мій друг і турботи про нього стоять у мене на першому місці, месіре, а у вас на останньому, — сказав я вперто. — З цього я роблю висновок, що, перебуваючи завжди у вас перед очима, я зайвий раз завдаватиму вам прикрощів, і ви добре чините, що відпускаєте набридлого вам слугу.

— Негідний хлопчиську! — вигукнув адмірал, червоніючи і грюкаючи кулаком по столу. — Як ти смієш говорити так зі своїм паном! Я витяг тебе з багна, я наблизив тебе до своєї особи. Найшляхетніші гранди Іспанії вважають за честь розмовляти зі мною, її величність королева облишує всі свої справи, щоб вислухати мене, мені дозволено сидіти у присутності монархів! Ти був зі мною під час першої подорожі і бачив моє повернення в Європу. Ти йшов попереду мого коня, коли найшляхетніші дами Іспанії встеляли мою дорогу своїми плащами. Але що мені благовоління сильних світу цього? Хіба не був ти свідком того, що рука божа неухильно веде мене… «Камо пойду від духа твого, — вигукнув адмірал, — і од лиця твоєго камо бежу? Аще взиду на небо — ти тамо єси. Аще зійду во ад — ти тамо єси. Аще візьму крила мої рано і вселюся в последніх моря, і там-то рука твоя удержить мя і наставить мя десниця твоя!»

Це був псалом Давида, який пан часто повторював під час свого безсоння.

— Бідолашний, бідолашний, — сказав він, звертаючи на мене свій погляд. — Як не розумієш ти, що я обраний для великих справ і нерозумно мене відривати від них заради якогось хлопчиська!.. Хіба не був присутнім ти при пророцтві мавра і не бачив корони, якою суджено увінчати мою голову! А лінії, що зникли з карти? Хіба цього замало, щоб переконати тебе, що на мені спочив дух божий? Як же хочеш ти, щоб я затьмарював свої думки переживаннями найнікчемнішого з нікчемних?!

Попередній вогонь спалахнув у голубих очах адмірала. Випроставши стан, гордо підвівши голову, він почав скидатися на адмірала Кристоваля Колона, якого я знав до того, як його виснажила лихоманка і висушило страшне сонце.

— Чи слід мені так розуміти вас, пане, — спитав я, — що високі справи не залишають вам часу потурбуватися про того, хто для вас був ладен пожертвувати своїм життям?

Мої зарозумілі слова відразу ж зігнали добру усмішку з адміралового обличчя, і, насупившись, він сказав:

— Хоч би про що я міркував і хоч би за що збирався взятися надалі, перед тобою я не стану звітувати про свої думки і вчинки. Що мені життя Орніччо, твоє і ще сотні вам подібних! Ти маєш рацію: такий розбещений слуга не може вже добре служити панові. Завтра ти пришлеш до мене Хуана Росу, жаль, що тут нема Хуана Яньєса…

Якби не останні слова пана, я, можливо, спокійно вийшов би з каюти. Але згадка про Яньєса Крота схвилювала мене. Я зупинився у дверях, чуючи, як десь у горлі стукотить моє серце.

— Хуан Яньєс чудовий слуга! — сказав я. — І, хоч не годиться говорити зле про мертвих, я багато дечого міг би вам розповісти про нього. І про карту, яку ви звеліли мені перемалювати у Палосі, і про зникнення морських течій, а також про золоту корону, яку напророкував вам мавр. Якщо ви вважатимете це за неповагу з мого боку, ви негайно звелите мені замовкнути.