Читать «Велике плавання» онлайн - страница 157
Зінаїда Шишова
Розрада Роси не була вже такою безпідставною, як мені це здалося спочатку. Якщо Орніччо проживав тут постійно, то чому ж його супутників бачили, як вони переносили човна? Якщо вони користувалися човном, намагаючись наздогнати адмірала, то чи не простіше їм було це зробити, перетнувши острів суходолом? І справді, проживаючи на Кубі, як міг Орніччо знати новини, які ще не дійшли до нас, про форт святого Фоми та Ізабеллу?
Зворотний шлях до Ямайки забрав у нас місяць і дванадцять днів. Плаваючи на такому маленькому судні, як «Нінья», двом людям було дуже важко не стикатися, але я намагався якомога рідше попадатись адміралу на очі. Він також начебто уникав мене. Можливо, він жалкував уже, що стерпів усі почуті від мене грубощі, а можливо, розкаяння завітало до його гордої душі, і він сам собі дорікав, що не розпитав про Орніччо докладно.
Наше плавання супроводжувалось зараз великими труднощами, бо весь час то те, то те судно починало протікати, а це примушувало нас безперервно висаджуватись на берег; часті зустрічі дуже зблизили нас з індіанцями, які проживали на тутешніх берегах і які охоче допомагали нам у роботі і забезпечували плодами.
Інших харчів тут дістати було неможливо, і наша щоденна їжа складалася з шматка запліснявілого хліба і плодів.
7 липня, висадившись у зручній гавані, ми спорудили хрест і відправили месу. Богослужіння привабило великий натовп індіанців. Наприкінці його до нас підійшов поважний сивий індіанець і почав розпитувати нас про нашу віру, намагаючись нам пояснити і свої релігійні погляди.
Через перекладача ми намагалися сповістити йому основи християнської релігії і були вражені, як чітко цей дикун уявляє собі майбутнє життя і нагороду за добрі і злі вчинки.
— Моя віра зобов'язує мене заступатися за слабких, — сказав він і, звертаючись до адмірала, додав: — Ніколи не кривдь людини, слабшої від тебе!
Пана дуже розчулила мова старого, але я слухав її, зціпивши зуби. Якщо пан мій так добре розуміє і поважає закони милосердя, то чому ж там, на Ізабеллі, ми тільки те й робимо, що кривдимо слабких?
Залишивши, нарешті, осторонь Сади Королеви, ми пристали до Ямайки.
Слава про наше добре ставлення до тубільців поширилась по всьому узбережжю, і до нас юрбами сходились дикуни, пропонуючи харчі і послуги.
Наш перекладач так всебічно змалював індіанцям життя в європейських країнах, що на південному березі до нас з'явився касик зі своїми дружинами і домочадцями, вдягненими у святковий одяг, і просив взяти їх усіх з собою на нашу багату і славетну батьківщину.
Іншого разу адмірал неодмінно скористався б з такої нагоди збільшити свою славу, але зараз, незважаючи на подарунки дикунів, ми весь час відчували нестачу харчів, а на наших суднах було так тісно, що пан змушений був відмовити вождю, пообіцявши задовольнити його прохання іншим разом.
23 серпня ми пристали до невідомого берега, який адмірал вважав за південно-західну частину Еспаньйоли.
Вже не вперше у мене на очах досвідчені лоцмани і капітани починають сперечатися з адміралом щодо точного визначення місцеперебування суден, але пан мій завжди виявлявся переможцем. Так і зараз, перестоявши ніч біля берегів цієї землі і не знаючи, де ми перебуваємо, вранці ми переконалися, що адмірал має рацію.